Розділ 5 - Шість місяців до карантину

Це була зустріч наживо.

Потім вони роз’їдуться по різних містах, і спільним у них залишиться тільки голос у навушниках, холодна дисципліна й підвіска на шиї, яку не можна знімати без причини. Але зараз вони ще були разом - п’ятеро силуетів, п’ять різних поглядів, і один стіл, який витримував більше, ніж мав.

Онікс не сідав. Він завжди стояв, коли говорив важливе. Так простіше контролювати кімнату, слова і тишу між словами. На дошці було написано три пункти. Без прикрас. Без пояснень. Як вирок.

Будапешт піде в пресу.
Брюссель створить закриту групу.
Координатор - Данієль Краус.

Карбон першим порушив тишу.

— Ти пишеш це так, ніби вже бачив майбутнє.

Онікс перевів погляд на нього і не став усміхатися.

— Я бачив людей, — сказав він. — Люди повторюються частіше, ніж помилки.

Кварц обережно торкнувся своєї підвіски, ніби перевіряв, чи вона справді на місці.

— Почни з першого. Чому ти впевнений, що вони підуть у новини?

— Бо іншого важеля в них не буде, — відповів Онікс. — Коли гроші зависнуть, прем’єр-міністр і міністр економіки не зможуть натиснути на систему. На ORBITA не натискають. Її можна тільки лякати ризиком.

Титан хрипко хмикнув.

— Вони будуть лякати не систему. Вони будуть лякати людей.

— Саме, — кивнув Онікс. — Вони піднімуть шум. Скажуть, що їх принижують, що “алгоритм” керує державою, що це політика, а не процедура. Вони кинуть у пресу все, що виглядає як скандал.

Вольфрам тихо вставив:

— І зроблять собі гірше.

— Так, — сказав Онікс. — Бо для ORBITA шум - це ризик. А ризик - це причина тримати карантин міцніше.

Карбон підняв підборіддя.

— Тобто ти хочеш, щоб вони самі затягнули петлю?

— Я хочу, щоб вони зробили те, що завжди роблять у паніці, — відповів Онікс. — І ми будемо на це дивитися.

Він провів маркером по другому рядку.

— Брюссель не буде відповідати на шоу Будапешта публічно, — сказав він. — Вони зберуть закриту кризову групу. Без камер. Без заяв. Без протоколів, які можна показати людям.

— Спільну з Угорщиною? — уточнив Кварц.

— Формально - так, — відповів Онікс. — По суті - спільну тільки страхом. Брюссель боїться репутації. Будапешт боїться порожніх кишень. Страхи добре сідають за один стіл.

Карбон нахилився вперед.

— Але звідки ти знаєш, що вони взагалі створять групу? Можуть тягнути час.

Онікс подивився на них усіх по черзі.

— Коли зникає 3,2 мільярда, час перестає бути ресурсом, — сказав він. — Він стає ворогом. Вони створять групу вже в перші години. І почнуть шукати не правду. Вони почнуть шукати “вихід, який зберігає обличчя”.

Титан провів долонею по щелепі.

— І ось тут з’являється твій Краус.

Онікс підкреслив третій пункт.

— Данієль Краус, — сказав він. — Координатор. Не політик. Не персона для новин. Людина “про процедуру”. Такого вони люблять ставити попереду, коли треба зробити брудну роботу чистими руками.

Вольфрам глянув убік.

— Чому саме він?

Онікс загинав пальці, як бухгалтер, який рахує чужі гріхи.

— Він виглядає нейтральним, — сказав він. — Він говорить сухо і переконливо. Він не любить імпровізацію, тому завжди обирає “правильний” шлях - той, який підтримує система.
— І головне: його можна зробити крайнім, якщо щось піде не так.

Карбон тихо повторив:

— Ідеальний “парасоль”.

— Саме, — підтвердив Онікс. — Парасолі не шкода. А значить, йому дадуть доступ.

Кварц насторожився.

— Доступ до чого?

Онікс зробив паузу. Не довгу - контрольовану.

— До дверей, — сказав він. — Коли карантин стоятиме, Краус першим зрозуміє: сперечатися з процедурою немає сенсу. Він почне шукати людину. “Того, хто може допомогти”. Він почне шукати шлях, який виглядатиме як законний вихід.

Титан нахилився.

— І ми дамо йому цей вихід?

Онікс не заперечив.

— Ми дамо йому двері, — сказав він. — Такі, що він сам захоче в них увійти. І буде впевнений, що це його рішення.

Карбон холодно додав:

— Тобто світ сам принесе ключі.

Онікс кивнув.

— Світ завжди приносить ключі, коли горить будинок.

У кімнаті стало тихо. Тиша була не затишною. Тиша була робочою.

Кварц нарешті спитав те, що висіло в повітрі від самого початку.

— А ми де будемо, коли все це почнеться?

Онікс перевів погляд на кожного, ніби роздавав не ролі, а долі.

— Не разом, — сказав він. — Це правило номер нуль. Якщо нас зловлять в одному місці, історія закінчиться за одну ніч. Вони не шукають людей - вони шукають зв’язки. Місця. Спільні точки.

Титан зітхнув.

— Значить, роз’їжджаємось.

— Кожен у своє місто, — підтвердив Онікс. — І спілкування тільки через канал, який не схожий на канал. Ви не будете бачити обличчя. Ви будете чути голос і бачити рамку.
— Ніяких зустрічей. Ніяких “давай поговоримо вживу”. Ніяких звичок.

Вольфрам усміхнувся куточком губ.

— Звички видають швидше за паролі.

— Саме так, — сказав Онікс. — Тому підвіски ви носите постійно. Не для краси. Для пам’яті. Це якір.
— Зняв - значить, щось сталося.

Карбон глянув на підвіску, потім на Онікса.

— І якщо “щось сталося”? Якщо когось візьмуть?

Онікс відповів одразу, без жодної паузи.

— Є план, — сказав він. — Але його знає тільки одна людина.

Кварц підняв очі.

— Ти.

Онікс не підтвердив і не заперечив. Він просто сказав:

— Бо якщо план знають усі, він перестає бути планом. Він стає чуткою. А чутки люблять вириватися назовні.

Титан важко видихнув.

— Тобто ми працюємо в темряві, а запасний вихід у твоїй голові.

— Так, — сказав Онікс. — І це не недовіра. Це виживання.

Карбон постукав пальцем по дошці.

— Добре. Угорщина піде в пресу. Брюссель зробить закриту групу. Краус стане координатором.
— Далі що?