Розділ 3 - Протокол

Коли гроші зникають, першими говорять не журналісти. Першими говорять ті, хто звик, що гроші завжди приходять. Засідання назвали “технічним”. Це слово завжди рятує репутації. Воно робить будь-яку кризу схожою на несправний принтер. Насправді це була операційна.

Екран розділився на прямокутники: Європейська комісія, центральний банк, служба безпеки платіжного шлюзу, команда ORBITA. Поруч - угорська делегація. Окремий прямокутник з прапорцем, посмішками і правильними краватками. У центрі - таймер, що показував час від “переказ призупинено”.

02:17:49.

Дві години, сімнадцять хвилин, сорок дев’ять секунд. Усі дивилися на цифри так, ніби вони можуть щось виправити.

— Дякую, що вийшли на зв’язок так швидко, - почав чоловік з європейського боку. Голос рівний, як підлога в музеї. — Ми підтверджуємо: рішення ухвалене, кошти зарезервовані, транш у розмірі 3 200 000 000 євро перебуває в карантинному контурі ORBITA.

Угорський міністр кивнув і всміхнувся так, ніби почув слово “зарезервовані” і вирішив, що це найголовніше.

— Ми розуміємо процедури, - сказав він. — Але є графік. Є бюджетні зобов’язання. Є домовленості.

Слово “домовленості” прозвучало м’яко. Надто м’яко для того, що воно означало. На секунду камера з угорського боку сіпнулася, і в кадрі миготіла рука чоловіка, який не представився. Він сидів трохи позаду, у тіні, і не дивився в камеру. Дивився в телефон. Європейський чиновник зробив вигляд, що не помітив.

— Важливо уточнити, - сказав він рівно. — Ми не можемо “переказати транш ще раз”. Він один. Він уже створений як пакет. Ми можемо лише зняти обмеження або змінити статус.

Угорський радник відразу нахилився вперед.

— Тоді знімайте.

Старший інженер ORBITA заговорив уперше. Його голос був спокійний, але в такому голосі завжди чути втому від чужих вимог.

— Ми спробуємо штатні механізми розблокування.

Він відкрив адміністративну панель. На екрані - дрібний текст, рівні доступу, попередження. Усе виглядало так, ніби система не для людей, а для відповідальності.

— Карантинний контур - це не кнопка, - сказав інженер. — Це режим, у якому система зобов’язана тримати пакет у замкненому стані, доки не виконані умови.

— Які умови? - одразу спитали з угорського боку.

Інженер відкрив журнал подій.

— Причина сформульована як “ознаки ризику за профілем рішення”.

— Профіль рішення? - перепитав угорський радник.

— Набір правил, - пояснив інженер. — Перевірки, пороги, ланцюг вузлів. ORBITA не дає людині одну “кнопку винуватця”. Вона дає висновок.

Угорський міністр всміхався вже важче.

— Але ж ви тут, щоб змінити висновок.

Європейський банкір обережно втрутився.

— Ми тут, щоб зняти блокування, не зруйнувавши довіру до ORBITA.

Угорський радник відмахнувся.

— Довіра не платить рахунки.

Чоловік у тіні на угорському боці не дивився в камеру. Він дивився в телефон. Наче там був інший таймер. Старший інженер навів курсор на пункт “Ручне зняття карантину”. Внизу одразу з’явився червоний напис:

ЗНЯТТЯ ЗАБОРОНЕНО. РІВЕНЬ КАРАНТИНУ: ЧЕРВОНИЙ.

— Добре, - спокійно сказав інженер. — Червоний рівень. Для нього ручне зняття заборонене. Потрібен аварійний ключ.

— У вас є ключ? - спитав європейський чиновник.

— Є, - відповів інженер. — Але його використання фіксується. І для такого пакета потрібні два підтвердження: технічне і юридичне.

Європейський чиновник кивнув.

— Робіть.

Угорський радник різко додав:

— І швидко.

Інженер відкрив інший розділ. Ввів доступ. Система попросила підтвердження. На екрані з’явилося попередження:

АВАРІЙНЕ ЗНЯТТЯ БУДЕ ЗАПИСАНЕ. ПІСЛЯ ЦЬОГО ПОЧНЕТЬСЯ АУДИТ.

Він натиснув “Підтвердити”. Панель завмерла на секунду, ніби вагалася. А потім видала:

АВАРІЙНЕ ЗНЯТТЯ ПРИЙНЯТО.

Угорський міністр ледь помітно видихнув.

— От бачите, - сказав радник, уже майже успішно.

Інженер не відповів. Він дивився, як завантажується наступний рядок.

ЗАСТОСУВАННЯ…

Три крапки. Довгі. Неприємні. Потім - новий статус. І він був гірший за “заборонено”.

АВАРІЙНЕ ЗНЯТТЯ НЕВДАЛЕ. ДОСТУП ЗАКРИТО: ЧОРНИЙ РІВЕНЬ.

У кімнатах по той бік екрану ніби одночасно вимкнули повітря.

— Що таке “чорний рівень”? - першим сказав європейський банкір.

Інженер ORBITA повільно моргнув. Це була єдина ознака, що він здивований.

— Такого рівня в стандартній шкалі немає, - сказав він.

Угорський радник підскочив.

— Як це “немає”? У вас система вигадує рівні?

Європейський чиновник говорив тихіше.

— Поясніть.

Старший інженер відкрив детальний журнал. Пальці рухалися швидко, але обличчя залишалося кам’яним.

— Система сприйняла аварійну спробу як загрозу і активувала політику самозахисту, - сказав він. — Карантин тепер захищений навіть від адміністраторів.

— Тобто ви самі замкнули себе? - зірвалося в угорського радника.

— Ні, - відповів інженер. — Ми натиснули. А система вирішила, що ми натиснули “не туди”.

Європейський банкір провів рукою по обличчю.

— Тобто ми вже не керуємо цим процесом.

— Якщо натиснемо ще раз, - додав інженер, - система може перевести пакет у режим незворотної заморозки. Тоді транш стане “мертвим” навіть юридично. І це вже не буде технічна проблема. Це буде політична катастрофа. Угорський міністр перестав усміхатися.

— Ви хочете сказати, що ми маємо просто чекати?

Європейський чиновник відповів не одразу.

— Я хочу сказати, що ORBITA поводиться так, ніби хтось зробив карантин сильнішим за нас.

Слово “хтось” прозвучало дуже обережно. Але його вже було достатньо.

Чоловік у тіні на угорському боці нарешті заговорив. Голос тихий, рівний. Його не представили.

— Тоді скажіть простіше, - сказав він. — Хтось поставив замок на замок.