Розділ 29

Христина притулила чоловічу куртку до грудей і повільно почала йти. Серце в грудях нестримно калатало. Побачивши оголеного Тараса на землі, затамувала подих і зупинилася. Його спина була в царинах, і з його боку текла кров. Він поворухнувся й підняв голову.

— Йди звідси, — прохрипів.

— Не вказуй, що мені робити, — огризнулася й, наблизившись, накинула на нього куртку. — Твій одяг порваний. Вціліла лише куртка. Тому хоча б прикрикую твій… зад.

Тарас хмикнув і промовив:

— Я чую, як швидко б’ється твоє серце.

— Воно так швидко б’ється не через тебе.

Тарас всміхнувся куточками вуст.

— Дякую за турботу. Утім, краще йди звідси. Скоро прийде, — він закашлявся й, сплюнувши кров, поглянув на дівчину, — скоро прийде зграя.

Христя намагалася стримати тремор рук і не показувати свій страх. Від розуміння того, що скоро може прийде зграя перевертнів зітхнула й відчула, як тіло знобить. Чи це від страху перед дітьми ночі, чи від думки, що, як би їй зараз не було моторошно, утім, вона не могла покинути Тараса. Сумління, страх, хвилювання, зніяковілість, все перемішалося довкола однієї миті поряд із ним. Діставши із сумки флакончик із зіллям, промовила:

— Де була твоя зграя, коли Микита… ледве не вбив тебе? — не стримала фиркання. — Зможеш перевернутися на спину? Я відвернуся.

— Я не соромлюся, — відповів і, перевернувшись на спину, застогнав. — І Микита був не сам. З ним були мисливці.

Христя, оглянувши Тараса, присіла поряд і, поправивши на ньому куртку, обережно взяла його голову й, відкривши флакончик, промовила:

— Пий. Це зілля.

— Я і так відновлюся. А пити хтозна що я не буду.

— Ну тоді тебе ніхто й питати не буде.

Христина, торкнувшись його вуст, змусила його розкрити рота й капнула кілька крапель зілля. Тарас скривився. Дівчина, легко торкнувшись його обличчя, погладила за щоку.

— Ось і все. Я допоможу тобі піднятися.

Тарас взяв її за руку. Принюхавшись до запахів і прислуховуючись до серцебиттів, звузив очі й, поглянувши на Христю, сказав:

— Мій батько не сам йде.

Христина, почувши кроки, оглянулася й округлила очі. Батько Тараса Дмитро, тримаючи в руках одяг, йшов із бабусею. Позаду них йшли вовки. Перевертні зупинилися й вишкірилися.

— Оце так… попандос, — прошепотіла Христя й, піднявшись, накинула на плечі рюкзак.

Дмитро, поглянувши на Христю, стиснув вуста й підійшов до Тараса. Христина стала до них спиною і поглянула на бабусю.

— Я можу все тобі пояснити.

— Обов’язково все поясниш! — сказала Пелагея і також відвернулася.

— Що ви тут робите? — через кілька хвилин, мигцем поглянувши на бабусю, запитала Христя.

— Шукали мого сина! — замість Пелагеї відповів Дмитро.

— О, так ви вже працюєте разом? — обернувшись, запитала Христя й перевела погляд на Тараса, який вже був одягнутий.

— Ситуація змусила нас об’єднатися! — промовила Пелагея.

— Угу. Знаю я про вашу ситуацію. Відьма Леся і перевертень Микита також об’єдналися. А ще вони одержимі чорною магією неадекватної відьми з іншого світу. Вони майже напали на нас із Мірою в університеті. Подруга відкрила портал, і ми опинилися тут.

Христя розвела руками й, потупцювавшись на місці, емоційно продовжила говорити далі:

— А ще в мене протягом дня було дивне відчуття, що з Тарасом щось трапилося. І мої відчуття мене не підвели. — Христина помітила, як здивувався не лише Тарас, але й бабуся. Утім, Дмитро навіть і бровою не поворухнув. — Так, можливо, якщо ми всі раптово зустрілися, то ви розповісте таємницю, яка стосується відьом і перевертнів?

Пелагея склала руки на грудях та, відійшовши, зітхнула. Христя, поглянувши на бабусю, промовила:

— Досить всіх оцих таїн! Вони до добра не доведуть нікого.

— Все розпочалося з моєї старшої сестри Анісії, — промовила Пелагея й оглянулася.

Дмитро, склавши руки на грудях, кивнув. Пелагея, зітхнувши, продовжила говорити:

— Анісія закохалася в перевертня й народила мертву дитину. Це був хлопчик. Відьма не може мати стосунки з перевертнем. Навіть сама природа проти того, щоб народжувалися такі особливі діти. У народі їх називають гібридами. Я втратила не лише племінника, але й сестру. Вона покінчила життя самогубством. Наша матір, — Пелагея стиснула вуста, — була природженою вогняною відьмою. Вона вбила перевертня вогнем. Своїм гнівом та прокльонами навела біду не лише на перевертнів, але й на наш рід також. На смертному одрі матір спокутала свій жахливий і страшний вчинок, утім… нам всім потрібний був час, щоб і так хиткий мир не був більше порушеним.

— І тому існують суворі правила, — додав Дмитро й, поглянувши на Христю, промовив: — Однак, особисто я не маю нічого проти тебе, Христино. У всіх сенсах цього слова.

Пелагея, гнівно зиркнувши на Дмитра, промовила:

— Я не можу дозволити тобі, Христино, зіпсувати своє життя!