Розділ 25

Мирослава відчувала збентеження після «маленького», але важливого зізнання. Тиша, яка панувала в машині, тиснула на неї. Мигцем поглянувши на зосередженого Дем’яна, тихенько зітхнула й відвернулася. Дем припаркував машину неподалік Оболонської набережної і поглянув на Мирославу. Дівчина, обернувшись, всміхнулася куточками вуст, намагаючись не видавати своє зніяковіння. Кілька секунд вони мовчки дивилися один на одного й, зрештою, Міра, не витримавши зорового контакту, опустила очі.

— Ти така напружена, що тепер мені ніяково, — промовив Дем’ян і провів рукою по її волоссю.

Мирослава знизала плечима й поглянула на Дема. Він, побачивши, як рум’янці з’являлися на її щоках, широко всміхнувся.

— Я знаю, що тобі може допомогти зняти напругу, — підморгнув.

Мирослава засміялася й, захитавши головою, почала кусати губи.

— І зараз я маю на увазі не пестощі з п’янкими поцілунками, — додав Дем.

Міра, схиливши голову набік, всміхнулася й запитала:

— І що по твоєму мені може допомогти?

— Прогулянка на свіжому повітрі, — здвинувши брови, серйозно сказав Дем’ян.

— Ну, це також… як варіант, — знизавши плечима, прошепотіла.

— Ох, а що ти вже собі надумала? — не втримавшись, засміявся Дем, і Міра легко штовхнула його в плече.

— Дем’яне, ти плутаєш всі мої думки!

Дем закотив очі й, стиснувши кермо, промовив:

— Якби ти лише знала, як ти плутаєш всі мої думки й змушуєш мене ночами думати про тебе.

Мирослава ще більше зашарілася й, відвернувшись, відчинила дверцята машини.

— Ходімо, проведу тобі екскурсію.

— Краще б я проводив екскурсію по твоєму тілі, — тихо сказав Дем.

Міра, оглянувшись, стрепенулася й, глибоко вдихнувши, запитала:

— Що ти сказав?

— Ходімо, принцесо, — кивнув Дем’ян.

— Твої жарти… інколи зводять мене з розуму, — вийшовши з машини й поклавши руки на капот, промовила Міра.

— Значить, ти все почула, — розвів руками Дем. — Взагалі-то, це був не жарт. Впевнений, що ти також цього хочеш. Ну що ж, тоді прийшов час зізнатися тобі, що ти мега-сексуальна, вродлива, розумна дівчина й зводиш мене з розуму. А ще я ревнивий, май на увазі.

Його слова були настільки щирими, що Мирослава не стримала усмішку на обличчі. Дем’ян не відштовхнув її таким зізнанням. Їй сподобалося, що він був прямолінійний з нею й не стримував свої емоції.

Дем’ян, своєю чергою, спостерігав за її реакцією. Так, вона соромилася, опускала очі, нервово крутила волосся, кусала губи, і її рум’яні щоки видавали зніяковіння. Однак це було настільки мило й душевно, що він ледве стримав себе, щоб не згребти її в обійми та не поїхати звідси. Можливо, не дуже було розумно йти у ва-банк і бути таким напористим. Утім, і не було сенсу приховувати свої почуття.

Прийшовши в парк «Наталка», який знаходився на березі Дніпра, вони повільно йшли, милуючись природньою красою та місцевим колоритом. На території парку було багато зелених насаджень, декоративних дерев, квіткових і скульптурних композицій, лавок і альтанок, сучасні й різноманітні дитячі та спортивні майданчики й футбольне поле. Мирослава, розслабившись, із захопленням розповідала про парк і також повідала, що на території є недобудований підводний тунель.

Дем, уважно слухаючи Міру, не намагався взяти її за руку чи обійняти. Подумав, що після його слів буде краще, щоб Міра звикнулася з думкою, що він завше буде поряд і його тілесне бажання не буде суперечити її бажанням. Він жадав пізнати її, і справа була не лише в сексуальному потягу. Йому важлива була не лише пристрасть, але й розуміння того, що поряд із ним Мирослава буде відчувати себе щасливою, коханою і захищеною. А про захист від ворогів він також потурбувався, адже в парку теж були присутні дагратіонці, які, своєю чергою, слідкували за їхнім спокоєм.

Дійшовши до кав’ярні, Дем замовив каву й, доки вони чекали замовлення, він помітив зацікавлені чоловічі погляди, які були спрямовані на Мирославу. Стиснувши вуста, поворухнув пальцем, і в чоловіків перевернулися стаканчики з кавою. Вони підняли галас і почали витирати плями на одязі. Мирослава, відчувши, як від Дем’яна линула енергія, округлила очі й оглянулася.

— Ти що зробив? — суворо запитала.

Дем’ян широко усміхнувся й знизав плечима.

— Ти, як малий бешкетник, — прошепотіла дівчина.

Дем підморгнув Мірі й забрав замовлення.

Розмістившись на лавці в парку, Дем’ян не вдало закрив кришку на стаканчику й, варто було йому нахилити стакан, як він миттєво облився гарячою кавою. Мирослава, не втримавшись, розреготалася. Дем’ян нахмурився й, відчувши печіння на бороді та на руках, чортихнувся.

— Милий, карма працює, — промовила й дістала із сумки серветки. — Повернися до мене!

Мирослава провела серветкою по вустах Дема й торкнулася великим пальцем його губ. Повільно опускаючись донизу й ловлячи його зосереджений погляд, від якого все тіло покривалося сиротами й серце в грудях танцювало в ритмі танго, усміхнулася. Викинувши серветку в смітник, дівчина дістала ще одну й, взявши руку Дема, витерла від кави.