Розділ 20

Мирослава, опустивши голову, нервово ходила туди-сюди. Дем’ян, схиливши лікті на коліна, з-під лоба поглядав на дівчину. Неподалік них на лавці сиділи два друга Тараса. Після неприємної розмови з деканом їх вигнали з аудиторії й повідомили, що, можливо, Мирославу, Дем’яна, Христину, Тараса і першокурсника Юрка відчислять з університету, адже, за думкою декана, саме вони винні в бійні. І всім було байдуже, хто саме спровокував конфлікт. Й до всього, також Мирославі повідомили, що вона відсторонена від тренування з фехтування через порушення правил. Здавалося, що це останнє, що її могло засмутити, утім, неприємний осад у душі залишився.

Побачивши Христину й Тараса, Мирослава першою підійшла до них. Дем’ян, піднявши голову, хмикнув. Христя, поглянувши на подругу, стиснула вуста й, знявши куртку, віддала її Корнілову. Друзі Тараса — Микита і Олександр, піднявшись із лавки, мовчки з-під лоба споглядали за ними.

Мирослава, голосно зітхнувши, обійняла подругу й, віддавши їй рюкзак, повідомила, що їх чекає декан, і швидко розповіла, що трапилося після їхнього уходу. Христина не стримувала обурення та емоції. До Тараса підійшли хлопці й, зосереджено дивлячись на Христину, нахмурилися. Вони були зі зграї перевертнів й, вчували запах вовка на дівчині. Тарас, поглянувши на друзів, захитав головою й опустив голову.

Христя тупнула ногою й, обгледівши Тараса, промовила:

— Ходімо. Потрібно пояснити декану, що це не ми розпочали бійню.

— Немає сенсу щось йому пояснювати, — грубо сказав Тарас.

— Декан один із мисливців, — додав Микита.

— А це вже цікаво! — підійшовши до Мирослави та поклавши руки їй на плечі, сказав Дем’ян. — Тоді всіх вітаю з раптовим відрахуванням! Думаю, що рішення й так вже прийнято.

Мирослава закотила очі. Христя розвела руками й, відвернувшись, стиснула кулаки. Побачивши засмученого Юрка, який виходив з університету, покликала хлопчину.

— Пробачте, я не знав, що все так може погано закінчитися, — опустив голову Юра.

— Твоєї провини тут немає, — лагідно сказала Христина й погладила хлопця по плечу.

Тарас, спостерігаючи за дівчиною, не втримався й голосно фиркнув. Микита штовхнув його у бік і прошепотів:

— Що це з тобою?

Тарас, стиснувши вуста, відвернувся.

— Ну що ж, я пропоную їхати звідси. Доки всі на емоціях, немає сенсу стирчати тут! — голосно сказав Дем’ян. — А завтра все вирішимо.

Христя, мигцем поглянувши на Тараса, кивнула. На її вустах промайнула легка усмішка. Корнілов, звузивши очі, провів її поглядом до автівки Дем’яна. Микита й Олександр, переглянувшись, знизали плечима.

— Чому так дивно дивитеся? — перевівши погляд на друзів, насупився Тарас.

— Тарасе, Христина, звичайно, вродлива дівчина. Утім, твій батько буде гніватися, дізнавшись про вас, — сказав Олександр.

— Немає ніяких нас, — вишкірився Тарас.

— Ти впевнений, друже? — хмикнув Микита. — Твій запах на дівчині можна відчути за кілометр.

— Ідіть до біса! — гримнув Тарас.

— Завжди спокійний, наш друг втратив самоконтроль через дівчину, — засмівся Олександр й, отримавши у відповідь злісний погляд Тараса, опустив голову й додав: — Пробач, друже, поганий жарт. Однак у кожному жарті є доля правди. А ти краще розберися у своїх непередбачених почуттях, доки всім гірше не стало.

— Що між вами трапилося? — коли Юрко вийшов з автівки, не втрималася Мирослава й, взявши подругу за руку, запитала.

— Я використала твою пораду, — відповіла Христина. На її щоках з’явився рум’янець, і вона відвернулася.

Мирослава була здивована від почутого й, помітивши рожеві щічки подруги, кивнула. Дем’ян хмикнув і поглянув на дівчат у дзеркало.

— Христино, а ти знаєш, що вовки обирають собі пару на все життя? Вірність та звіриний інстинкт захисту не лише своєї зграї, але й дами серця — це в їхній крові.

— Звідки ти це знаєш?

— Приходилося познайомитися зі зграєю перевертнів у Румунії.

— Можливо, розповіси, чому ти не використовуєш магію вогню? — лагідно запитала Мирослава й, помітивши, як по щоках дівчини раптово потекли сльози, погладила її по волоссю.

Христина зітхнула й швидко витерла сльози. Дем’ян, заглушивши двигун, оглянувся й промовив:

— Я можу вийти з автівки. А ви поговоріть.

— Ні, можеш залишитися, — захитала головою Христя. — Якщо Міра тобі довіряє, то я не хвилююся.

Дем’ян, поглянувши на Мирославу, підморгнув. Дівчина всміхнулася куточками вуст і перевела погляд на подругу.

— У дитинстві, коли в мене проявилася магія вогню, — почала говорити Христина, — я її не могла контролювати. Одного разу я втекла від батьків і заблукала в лісі. Захід сонця. Моторошні звуки долинали звідусіль. А потім настала темрява. І в темряві я побачила їх. Вовки оточували мене з усіх боків. Я злякалася, і ніч спалахнула полум’ям, — руки Христина затремтіли.

Мирослава, помітивши, як зіниці її очей ставали червоними, змінюючи природний блакитний колір, міцно обійняла подругу. Дем’ян, зітхнувши, відвернувся й завів двигун.