Розділ 13

Дем’ян, зупинивши автівку, поклав голову на кермо й зітхнув. Кілька днів тому, до зустрічі з Мирославою, йому було байдуже на почуття інших людей. Він жив лише надією на повернення додому. Він жив лише думкою про світ, в якому народився. Цього також бажали й дагратіонці, і саме ця думка давала йому стимул зробити все задля пошуку чорного агату. А зараз йому було ненависно думати, що через нього могла постраждати Міра. Через кілька хвилин, почувши тихе зітхання, підняв голову й оглянувся. По тілу пройшовся неприємний озноб. Дем, застосувавши проти дівчини закляття примусу, ввів у сон, але Мирослава все одно, повільно розплющивши очі, повернула голову й поглянула на нього.

— Пробач, — прошепотів Дем’ян.

Міра, піднявшись на ліктях, захитала головою.

— Пробач? І це все, що ти можеш сказати мені? — тихо промовила й, застосувавши магію, вибила двері в машині. Вони з гуркотом впали на асфальт. Міра вискочила на вулицю й, відчувши запаморочення, похитнулася. Дем, вийшовши з автівки, миттєво обійшов її й наблизився до дівчини.

— О, ні! — виставила руки наперед. — Не смій підходити до мене! Ти… ти той самий… наслідник. Це якесь божевілля. Я з усіма вами точно з розуму зійду. Як я могла довіритися тобі? Дурепа!

Мирослава схопилася за голову й відійшла.

— Міро, послухай мене, я не завдам тобі шкоди! — сказав Дем’ян. — І ти зовсім не… дурепа!

— Та невже? Саме дурепою я себе й вважаю, — істерично засміялась дівчина. — Ти, мій… хай Бог милує, біологічний батько, дядько, про якого я дізналася сьогодні, хочете одного, щоб я відкрила той клятий портал. Утім, я тебе розчарую, Дем’яне. Я не знаю, як це зробити! Тому йдіть всі до біса!

Дем’ян нахмурився й захитав головою.

— Тобто ти не знаєш?

Мирослава, не стримавши емоцій, розреготалася.

— Сюрприз! — розвела руками. — Бабуся й матір не вчили й не розповіли, як користатися силою чорного агату задля відкриття порталу. І лише один раз, і то не зі своєї волі, я це зробила на Замковій горі.

— Міро, зараз все змінилося! Принаймні для мене, так точно!

— Угу! — кивнула. — Змінилося! Ти нікчемний, самозакоханий сухар, Дем’яне. І залиш мене в спокої. Навіть якщо я й навчуся відкривати портали, я ніколи цього не зроблю. Почув мене? Ніколи!

Мирослава розуміла, що зараз у ній говорить лише гнів, образа та розпач.

Дем’ян, швидко подолавши між ними відстань, поклав долоні на дівочі щоки й… поцілував. Відчувши ніжність її вуст та полуничний смак, обійняв за талію й притиснув до себе. Дівчина, не відповідаючи на поцілунок, вкусила його за губу та відштовхнула від себе. Дем нахмурився та провів пальцем по губі.

Міра ще більше розгнівалася від того, як серце відреагувало на його поцілунок. Наївне серце, вірячи в чудо, гучно стукало в грудях. Утім, почуття та емоції дівчини тісно пов’язували її з магією. Стримавши свою лють, відвернулася. І замість гніву по щоках потекли сльози. Вона хотіла чимскоріше втекти звідси. Хотіла більше не бачити його, утім, не змогла навіть і поворухнутися.

Дем’ян, підійшовши ззаду, поклав долоні на плечі й, повільно провівши руками та прокладаючи шлях до її долонь, відчув, як вона здригнулася. Вона схлипнула й опустила голову.

— Як би я зараз не гнівалася на тебе, як би не хотіла зробити тобі боляче через те, що й мені болісно та страшно, однак… я не можу, — прошепотіла Мирослава. — Краще тримайся від мене якомога далі.

Міра, розвернувшись, поглянула на нього. Дем’ян прижмурився й, розглядаючи її обличчя, ніби хотів закарбувати в пам’яті її образ, схилив голову набік. Кілька секунд, і серце вибухнуло на маленькі шматочки в обох.

— Не дивися так, — тихо сказала Міра. — Не дивися так, ніби тобі шкода.

Здійнявся раптовий сильний вітер. Дерева почали гнутися до землі, дверцята машини та лавки довкола піднялися й полетіли на дорогу. Почувся сильний гуркіт, і Мирослава, здригнувшись, оглянулася. На небі вирувала блискавиця, і враз від її спалаху ніч стала днем. Почувся тихій шепіт, і дівчина, і Дем’ян у пориві вітру й гуркоту на небі розчули жіночий голос. Міра пізнала цей голос, це була бабуся. Дем, прислухавшись, сказав:

— Закляття ведаті.

— Що це означає? — озирнувшись, запитала Міра.

— Закляття проти чорної магії, — відповів Дем.

Мирослава від сильного пориву вітру похитнулася. Дем’ян, схопивши її за руку, потягнув до себе й притиснув. Міра голосно фиркнула й відштовхнула його. Дівчина, опираючись пориву вітру, направилася до машини. Сівши в автівку, завела двигун. Дем, розвівши руками й спостерігаючи, як вона поїхала, схилив голову.

— Заслужив, — пробурмотів.

Активувавши руну Дагаз, заплющив очі й ментально зв’язався з Крістофером. Побачивши все його очима та відчувши його біль, розплющив очі. Розвернувся й, наскільки вистачило сил, побіг у напрямку парку.

Тим часом Мирослава, ледве приїхавши додому, залетіла в квартиру як той вихор. Побачивши на балконі бабусю, схвильовано крикнула:

— Де мама?

Серафима, озирнувшись, кілька секунд мовчала.

— Чому ти мовчиш? — крізь сльози вигукнула й підійшла до бабусі.