Розділ 9

У кожному світанку є щось магічне. Ніби митець розфарбував небо, і відтінки червоного, помаранчевого та ніжно-рожевого поєдналися в яскраву кольорову гамму. Світанок — це початок нового дня, який розвіює темряву. Світанок — це нова надія, яка дає нам сили йти вперед попри всі складнощі та незгоди.

Підіймаючись східцями на Лису гору, Серафима із цікавістю розглядала все довкола й жваво йшла вперед. Вікторія, перекинувши через плече сумку, в якій були артефакти для ритуалу, мовчазна йшла за нею й час від часу оглядалася на доньку. Мирослава, ледве відірвавши своє тіло від ліжка, змучена після тяжкої ночі, ледве пленталася позаду.

Серафима, піднявшись першою на Лису гору, побачила Пелагею. Верховна відьма, не озираючись та дивлячись удалечінь, промовила:

— Лиса гора оповита багатьма легендами й забобонами. Одна з таких легенд — що весь світ обгортає змія, яка вчепилася в кінчик свого хвоста зубами. Дехто вважає, що саме дана гора і є цим з’єднанням. Для нашої відьомської общини Лиса гора має особливу енергетику. Вона найпотужніша в Києві. Утім, ми не проводимо тут обряди. Лише сьогодні зробимо виключення.

Серафима, кивнувши, підійшла до Пелагеї й стала поряд із нею. Глибоко вдихнувши ранкове повітря, відчула легке повітря у волоссі й теплі промені сонця на щоках. Піднявши голову й примружившись, промовила:

— Можливо, це місце має дуже довгу й насичену різними подіями історію та оповита таємницями. Але чому ж, Пелагеє, ви зробили для нас виключення?

Жінка зітхнула й, поглянувши на Серафиму, сказала:

— Багато людей вважають це місце лихим і обходять його стороною, але є й ті, які вважають це місцем сили. Це пояснюють не лише відьомськими зібраннями шарлатанів, які нічого не розуміють у магії й накликають лихо, залишаючи по собі невидиму нитку з негативної енергії, яка розростається, але й, на жаль, великою кількістю смертей ще з давніх часів. Ми оберігаємо не лише нашу магію поколінь, передаємо свої знання нашим дітям та онукам, але й культуру, яка дісталася нам від пращурів.

Серафима кивнула й на кілька секунд задумалася. Поглянувши на Пелагею, запитала:

— Хочете провести обряд очищення?

— Після ритуалу поверненню вашій доньці сили. Для всяких негідників, які граються із чорною магією, це буде невеличкий сюрприз. Вони будуть тікати звідси, як щури, і назавжди забудуть стежку до Лисої гори, — посміхнувшись, відповіла Пелагея.

— Якщо Лиса гора дійсно має таку сильну енергію, то варто також остерігатися приблуд із мого світу, які захочуть підживитися магією, — схиливши голову, промовила Серафима.

— Це вже буде також і ваша проблема, шановна Серафимо, — прижмурившись, сказала Пелагея.

Серафима, стиснувши вуста, озирнулася й побачила, як до них підходили Вікторія й Мирослава.

— Мене звати Пелагея. Рада знайомству! — простягнувши руку, сказала жінка. Потиснувши долоню Вікторії, перевела погляд на Міру й, всміхнувшись, додала: — Я також бабуся Христини Авраменко.

Мирослава, округливши очі, кивнула й, потиснувши долоню Пелагеї, промовила:

— Це для мене велика честь познайомитися з вами!

Пелагея, широко всміхнувшись, сказала йти за нею.

Схили Лисої гори були густо вкриті деревами й чагарниками, а верхівка — сухими степовими луками. Серафима, Вікторія й Мирослава із цікавістю та захопленням розглядали все довкола. Їх вражала не лише самобутня краса природи, але й, проходячи все далі в глибину гори вузькими стежками, вони відчували сильну енергетику цього місця. Побачивши дерев’яного ідола, Мирослава зупинилася.

— Це дерев’яний ідол язичницького бога слов’ян і балтів, — сказала Пелагея й стала поряд із Мірою. — Перун — верховний бог, володар неба, повелитель грому й блискавки. Ще за часів Київської Русі тут було давньослов’янське капище, де язичники проводили свої обряди.

— Якщо буде бажання прийти сюди ще раз, — почувши голос Христини, Міра озирнулася й щиро усміхнулася, — я тобі особисто проведу екскурсію.

Христя була одягнута в білу, довгу, закриту сукню. Волосся було зав’язане в «Колосок». Міра, піднявшись, підійшла до подруги й обійняла її.

— Я рада, що ти також тут, — прошепотіла.

— Ходімо, — взявши Мирославу за руку, промовила.

Спустившись крутою стежкою, місцевість якої була оповита ще вранішнім туманом, Мирослава підняла голову й озирнулася довкола. Гілля дерев схилялися донизу, і доносився тихій шепіт. Дерева ніби розмовляли один з одним та спостерігали за кожним їхнім кроком. Вийшовши на поляну, побачили десять жінок, які були одягнуті, як і Христина. Міра зиркнула на матір і, наздогнавши її, взяла за руку та схрестила пальці.

— Хвилюєшся? — тихо запитала Мирослава.

— Так, — кивнула.

Пелагея сказала жінкам, щоб вони утворили коло. До них приєдналися Серафима, Мирослава й Христина. Вікторія, зайшовши в круг, присіла на вологу землю. Київські відьми із засторогою спостерігали за діями Вікторії. А вона, не звертаючи ні на кого увагу, дістала із сумки пляшечку води й налила її в чашу, а в миску насипала сіль і землю. Взявши червону свічку, запальничкою запалила її. Й останніми предметами для проведення ритуалу були чорне перо ворона та камінь чорний агат. Всі ці предмети мали цінність для родини Еліас-Карнелл, адже вони були з рідного світу Північних земель Андервуд.