Розділ 5

Вікторія, крізь сон почувши, як в іншій кімнаті розривається її мобільний телефон, піднялася з ліжка й пішла в свою кімнату. Побачивши пропущені дзвінки головного редактора, а потім прочитавши повідомлення, округлила очі.

— Просто чудовий початок вихідного дня. Потрібно збиратися на роботу, — зітхнувши, сказала.

Поклавши телефон на стіл, прислухалася. У квартирі було тихо, занадто тихо. Вікторія заглянула в кімнату матері. Вона була порожньою, і на кухні також нікого не було. Доки кипів чайник, швидко прийняла ванну й привела до ладу своє довге, чорне, хвилясте волосся. Переодягнувшись у чорні джинси та одягнувши білий гольф, на ходу випила каву й, написавши записку доньці, залишила на столі запасний телефон і запасні ключі.

Приїхавши до офісу, одягнула шкіряну куртку й вийшла з машини. Біля входу в редакцію зустрілася з головним редактором Анною Миколаївною.

— Доброго дня. Чому нас так терміново викликали? — запитала Вікторія.

Жінка, стиснувши вуста, відповіла:

— У маленькому царстві переворот. Шеф наказав всіх зібрати, адже сьогодні приїде новий власник редакції. Якийсь шотландець викупив акції.

— І обов’язково всіх потрібно було збирати в суботу?

Анна Миколаївна незадоволено фиркнула.

— Хтозна, що у нового власника в голові. Можливо, нам всім прийдеться скоро шукати нову роботу.

Вікторія, побачивши в холі його, зупинилася і відчула, як її серце нестримно забилося, немов намагаючись вирватися з грудей. Це було не просто хвилювання — це було почуття, яке охопило цілком, змушуючи шкіру горіти від кожного удару пульсу. Гнів спалахнув всередині, мов вибух, що змушував кожну клітину тіла тремтіти від нестримної енергії. Всі ці роки вона намагалася поховати це почуття, затоптати його глибоко в себе, але зараз воно виривалося на поверхню. І ось він — її прокляте минуле, яке, здається, ніколи не залишало. Її ненависне минуле знову стрімко увірвалося в життя. Гідеон, її прокляте колишнє кохання, розірвав серце на шмаття й зараз стояв із шефом.

— Хей, Вікторіє Олександрівно, ви чого? — помітивши стривожений стан Вікторії, запитала Анна Миколаївна.

— Хто стоїть поряд із шефом? — примружившись, тихо запитала Вікторія.

Анна Миколаївна перевела погляд й, усміхнувшись, промовила:

— Гм… Перший раз його бачу. Думаю, що це і є той самий шотландець, який викупив акції. Елегантний чоловік.

Її гнів спалахнув, як вогонь. Кожна клітина її тіла прагнула зробити щось, щоб зупинити Гідеона і розірвати будь-які зв'язки з минулим. Вікторія швидко подолала відстань, яка була між ними, і, замахнувшись, врізала Гідеону кулаком в обличчя. Чоловік навіть і не похитнувся. Поглянувши на неї, прижмурився.

— Вікторіє Олександрівно! — зарепетував шеф і схопив її за руку. — Ви що робите?

— Покидьок! — злісно поглянувши на Гідеона, закричала Вікторія.

У холі зібралися працівники і з цікавістю спостерігали за неочікуваним скандалом.

— Містер Крістофер Бейн — новий власник редакції. Вгамуйтеся! — схопивши за руку Вікторію, крикнув шеф.

— Я впевнений, що це якесь непорозуміння, — сказав Крістофер. — І шанована пані Вікторія…

— Закрий пельку, негіднику. Ти зараз ще раз отримаєш у пику! — жорстоко сказала Вікторія.

Вирвавши руку, вона знову замахнулася. Чоловік схопив її за кисть і різко потягнув до себе. Вікторія, дивлячись у колись кохані карі очі, скривилася й процідила крізь зуби:

— Якщо ти, Гідеоне, наблизишся до моєї доньки, я знищу тебе.

Чоловік, відпустивши руку Вікторії, нахмурився й захитав головою.

— Вікторіє Олександрівно, якщо ви не заспокоїтеся, я буду змушений вас… звільнити! — сказав шеф.

Вікторія, оглянувшись, провела всіх спостерігачів у холі поглядом і хмикнула.

— Заяву про звільнення за угодою сторін надішлю на електронну пошту!

— Едуарде Романовичу, не варто так гарячкувати! — втрутився Крістофер. — Я думаю, що є адекватне пояснення поведінці пані Вікторії. І кого ви будете звільняти, а кого ні, буду вирішувати я.

Вона істерично засміялася й, обернувшись до Гідеона, кілька секунд дивилася на нього, а потім гнівно сказала:

— Гори у пеклі, мерзотнику!

Вікторія, вийшовши з приміщення, відчула, як земля біжить з-під ніг. Хотілося заридати від безсилля. Хотілося кричати від відчаю та болю. Присівши на капот машини, опустила голову. По щоках потекли зрадницькі сльози. Почувши, як у сумці дзеленчить мобільний телефон, встала з капоту й тремтячими руками почала шукати його в сумці.

Взявши слухавку й почувши голос доньки, Вікторія глибоко вдихнула й, витерши сльози, дістала ключі від машини.

— Я скоро буду! Збирайся!

— Гаразд. Де бабуся?

— Я маю здогадку, куди вона могла вирушити.

Вікторія, сівши у машину, завела її та, натиснувши на газ, полетіла на всіх парах додому.

Тим часом Крістофер, зайшовши у чоловічу убиральню, відкрив кран і омився холодною водою. Почувши кроки, озирнувся. У вбиральню зайшов Дем’ян.