Розділ 5

Вікторія, крізь сон почувши, як в іншій кімнаті розривається її мобільний телефон, піднялася з ліжка й пішла в свою кімнату. Побачивши пропущені дзвінки головного редактора, а потім прочитавши повідомлення, округлила очі.

— Просто чудовий початок вихідного дня. Потрібно збиратися на роботу, — зітхнувши, сказала.

Поклавши телефон на стіл, прислухалася. У квартирі було тихо, занадто тихо. Вікторія заглянула в кімнату матері. Вона була порожньою, і на кухні також нікого не було. Доки кипів чайник, швидко прийняла ванну й привела до ладу своє довге, чорне, хвилясте волосся. Переодягнувшись у чорні джинси та одягнувши білий гольф, на ходу випила каву й, написавши записку доньці, залишила на столі запасний телефон і запасні ключі.

Приїхавши до офісу, одягнула шкіряну куртку й вийшла з машини. Біля входу в редакцію зустрілася з головним редактором Анною Миколаївною.

— Доброго дня. Чому нас так терміново викликали? — запитала Вікторія.

Жінка, стиснувши вуста, відповіла:

— У маленькому царстві переворот. Шеф наказав всіх зібрати, адже сьогодні приїде новий власник редакції. Якийсь шотландець викупив акції.

— І обов’язково всіх потрібно було збирати в суботу?

Анна Миколаївна незадоволено фиркнула.

— Хтозна, що у нового власника в голові. Можливо, нам всім прийдеться скоро шукати нову роботу.

Вікторія, побачивши в холі його, зупинилася. Серце нестримно забилося в грудях, і почуття гніву блискавично розійшлося по венах. Її ненависне минуле, яке вона відчайдушно намагалася забути, знову стрімко увірвалося в життя. Гідеон, її прокляте колишнє кохання, розірвав її серце на шмаття й зараз стояв із шефом.

— Хей, Вікторіє Олександрівно, ви чого? — помітивши стривожений стан Вікторії, запитала Анна Миколаївна.

— Хто стоїть поряд із шефом? — примружившись, тихо запитала Вікторія.

Анна Миколаївна перевела погляд й, усміхнувшись, промовила:

— Гм… Перший раз його бачу. Думаю, що це і є той самий шотландець, який викупив акції. Елегантний чоловік.

Вікторія швидко подолала відстань, яка була між ними, і, замахнувшись, врізала Гідеону кулаком в обличчя. Чоловік навіть і не похитнувся. Поглянувши на неї, прижмурився.

— Вікторіє Олександрівно! — зарепетував шеф і схопив її за руку. — Ви що робите?

— Покидьок! — злісно поглянувши на Гідеона, закричала Вікторія.

У холі зібралися працівники і з цікавістю спостерігали за неочікуваним скандалом.

— Містер Крістофер Бейн — новий власник редакції. Вгамуйтеся! — схопивши за руку Вікторію, крикнув шеф.

— Я впевнений, що це якесь непорозуміння, — сказав Крістофер. — І шанована пані Вікторія…

— Закрий пельку, негіднику. Ти зараз ще раз отримаєш у пику! — жорстоко сказала Вікторія.

Вирвавши руку, вона знову замахнулася. Чоловік схопив її за кисть і різко потягнув до себе. Вікторія, дивлячись у колись кохані карі очі, скривилася й процідила крізь зуби:

— Якщо ти, Гідеоне, наблизишся до моєї доньки, я знищу тебе.

Чоловік, відпустивши руку Вікторії, нахмурився й захитав головою.

— Вікторіє Олександрівно, якщо ви не заспокоїтеся, я буду змушений вас… звільнити! — сказав шеф.

Вікторія, оглянувшись, провела всіх спостерігачів у холі поглядом і хмикнула.

— Заяву про звільнення за угодою сторін надішлю на електронну пошту!

— Едуарде Романовичу, не варто так гарячкувати! — втрутився Крістофер. — Я думаю, що є адекватне пояснення поведінці пані Вікторії. І кого ви будете звільняти, а кого ні, буду вирішувати я.

Вона істерично засміялася й, обернувшись до Гідеона, кілька секунд дивилася на нього, а потім гнівно сказала:

— Гори у пеклі, мерзотнику!

Вікторія, вийшовши з приміщення, відчула, як земля біжить з-під ніг. Хотілося заридати від безсилля. Хотілося кричати від відчаю та болю. Присівши на капот машини, опустила голову. По щоках потекли зрадницькі сльози. Почувши, як у сумці дзеленчить мобільний телефон, встала з капоту й тремтячими руками почала шукати його в сумці.

Взявши слухавку й почувши голос доньки, Вікторія глибоко вдихнула й, витерши сльози, дістала ключі від машини.

— Я скоро буду! Збирайся!

— Гаразд. Де бабуся?

— Я маю здогадку, куди вона могла вирушити.

Вікторія, сівши у машину, завела її та, натиснувши на газ, полетіла на всіх парах додому.

Тим часом Крістофер, зайшовши у чоловічу убиральню, відкрив кран і омився холодною водою. Почувши кроки, озирнувся. У вбиральню зайшов Дем’ян.

— Ну, не лише я відгріб від Еліас-Корнелл. Крістофере, це що було?

— Хто батько Мирослави? — не відповідаючи на питання, запитав Бейн.

Хлопець хмикнув і знизав плечима.

— Яка різниця, хто її батько?

— Велика різниця, — захитав головою Крістофер. — Вона назвала мене Гідеоном і накинулася з кулаками.