Глава 26

Почувши такі слова, я навіть не знала, як мені слід відреагувати, просто продовжувала дивитися на нього. Його мета - зробити так, щоб я пишалася тим, що я відьма, яка вбила безліч людей? Що він цим хоче сказати? А головне навіщо йому це?

- ... .

- ... .

- ...Що ти маєш на увазі, кажучи подібне?  Хочеш, щоб я пишалася собою? Пф, смішно. Навіщо?

- ... Уже забула? Я говорив раніше, що мені потрібен союзник, назвемо це так. І на цю роль немає нікого, хто підходив би краще за тебе. - відповів мені герцог, зберігаючи серйозний вираз обличчя.

- Союзник? Для чого?

- Не думаєш, що розповідати про свої плани незацікавленим особам нерозумно? - почула у відповідь, потім Чейз простягнув мені долоню і продовжив: - Для початку, скажи, чи згодна ти зіграти цю роль для мене? Подумай. Що ти втрачаєш?

"Ти правий, все що в мене було, я вже втратила."

- Я тебе зовсім не знаю. Адже ти можеш спробувати використати мене в чомусь жахливому, у чому я, мушу зізнатися, зовсім не горю бажанням брати участь.

- Боїшся, що я виявлюсь поганою людиною? Але тоді, можна вважати, що ми варті один одного, згодна?

- Пф... зарозумілий виродок... - сказала я, прошипівши собі під ніс. Задумавшись на деякий час і втупившись у простягнуту долоню, я все вагалася і не могла зважитися.

"Мама, Іан, тітонька Піра, дядько Рампо, Нарі... Зараз найдорожчих мені людей більше немає поруч. Якщо я відмовлюся, що мені робити? У мені зовсім немає бажання жити далі, то як же... мені слід вчинити?  Зараз я ніби стою на краю прірви і думаю, чи варто мені ступити на крок уперед? Впаду я, розбившись об скелі, чи в мене виростуть крила, і я злечу подібно до птаха?" - уявивши в голові цю картину, мій пульс прискорився. Нервово ковтнувши, я простягнула свою долоню і накрила нею простягнуту мені долоню герцога.

- Май на увазі, якщо ми падаємо, то розіб'ємося разом. - прозвучало з моїх вуст. Погроза це чи попередження?

- *Хмик*. - у відповідь Чейз лише усміхнувся, і потім допоміг мені піднятися на ноги. Він зняв свій піджак і накинув його мені на плечі. Не сказавши мені більше жодного слова, підійшов до людини в темному одязі, в якої навіть обличчя було закрите, крім області очей.

- Пришли когось сюди, нехай покажуть гості її покої і нададуть все, що потрібно. Рештою займемося пізніше. - сказав він. Слуга лише кивнув у відповідь і наче просто розчинився в повітрі. Навіть не глянувши на мене більше, мій "союзник" пішов до дверей і спокійно вийшов, залишаючи мене наодинці з собою.

"Судячи з його слів, за мною скоро прийдуть, можна не хвилюватися. Але... що це було? Ілюзія? Саккаку? Ніііііі... Той згорток!" - подумала я і стала озиратися в пошуках того "недопалка" з незрозумілим порошком. Оглянувши всю підлогу, і так нічого і не знайшовши, зрозуміла, що докази вже приховали. - "Ці істоти, все це... були галюцинації? Чи кошмар? Мене потягнуло в сон і це мені наснилося? ... хммм... Якщо так, це було... занадто реалістично".

...

Через якийсь час за мною прийшли дві покоївки. Вони представилися як Гаухар та Еліза, а також сказали, що відтепер служитимуть мені, і якщо мені щось знадобитися, то маю говорити їм.

Вони провели мене з підвалу нагору, до самого маєтку. Підвал виявився секретним, і вів у кімнату для слуг, таке розташування було для мене злегка незрозумілим. Йдучи коридорами дорогого маєтку, я не могла не відзначити, як красиво все було облаштовано. Стіни були темними, відтінку молочного шоколаду, на стінах висіли картини, деякі з них були портретами членів сім'ї Дарклін-Чейз. Здебільшого це були чоловіки, і як би це не було дивно, всі вони дуже схожі один на одного. Таке ж майже чорне з коричневим відтінком волосся, карі очі, густі, злегка вигнуті брови і... погляд. Було в ньому щось... як би це сказати... котяче?

- Емм...

- Так, міс? - запитала, почувши моє мукання Еліза.

- Чому на портретах одні чоловіки? За весь час я побачила портрети всього-на-всього кількох жінок.

- Ах, це! У цьому особливість благородної сім'ї Чейз. Тут народжуються тільки хлопчики, а ті жінки, що ви бачили, - це шляхетні леді, які прийшли з інших родин, унаслідок вступу в шлюб.

- Аааа, ось як. Тоді, можна таке нескромне запитання? У пана Чейза є дружина або, можливо, він заручений?

- Що ви, пан попередив нас, ви можете питати про все, що вам цікаво або що б ви хотіли знати. Наразі пан не перебуває ні з ким у такого роду стосунках. ~ - відповіла мені покоївка, після чого дивно на мене втупилася.

- Я просто з цікавості запитала! - уточнила я.

- Звичайно, як скажете міс.

- Кхм...

- Ми запросили швачку, вона прийде завтра ввечері, і, якщо дозволите, вона зніме мірки, щоб пошити вам одяг. Також ви можете обговорити з нею такі деталі, як бажаний стиль, колір, тканину, які вам до душі. - сказала Гаухар. З боку ця дівчина мала серйозний вигляд і зовні була азіатської зовнішності. Також її серйозність прослуховувалася і в манері мови та голосі.

- А зараз мені є в що переодягнутися?

- Що ви, звісно! Ми підготуємо вам ванну і кілька суконь, щоб ви могли самі вибрати. - вигукнула Еліза, що на вигляд була більш "простою".

- Дякую.

- Не варто, це наша робота. ~

- Ось і ваша кімната, міс. - сказала Гаухар і відчинила переді мною двері.

Перед моїм поглядом була проста гостьова спальня, але водночас гарно оздоблена й обставлена дорогими меблями, що означає, що "звичайних" гостей тут не приймали, а, безперечно, тільки благородної крові. Сама кімната була прямокутною, праворуч стояло велике двоспальне ліжко з шифоновим балдахіном кольору гіркого шоколаду, застелене оксамитовим білим покривалом, а також на ньому були дві великі, і на вигляд дуже м'які подушки. Сам каркас ліжка був такого ж кольору, як і балдахін. Оскільки я щойно вийшла з підвалу, мій одяг, як і руки та обличчя, були брудними, тож я придушила внутрішній порив підбігти й завалитися на це м'яке ліжко обличчям донизу. Також у кімнаті були великі високі вікна, які дуже добре освітлювали приміщення, а також був вихід на невелику терасу з мармуровими білими поручнями. Навпроти ліжка стояв туалетний столик кольору мокко з овальним, середнього розміру дзеркалом. Ліворуч від столика стояла ширма з великими дзеркалами в ній, в яких видно твоє відображення на весь зріст. Праворуч від вхідних дверей стояла велика дерев'яна шафа з красивим орнаментом, також темно-коричневого кольору. На підлозі красувався м'який білий хутряний килим.