Глава 14

*Теперішній час. Ліліс у вигляді пантери.*

Містер Тютюновий Дим не збрехав, мене і справді викупив власник цирку. Дорогою туди я побачила величезний, але трохи пошарпаний напис на наметі. "Mystery". І для такої незвичайної назви була своя причина. Як виявилося, ці циркачі ніколи не стоять на місці, постійно подорожуючи, та здебільшого, за межами країни Етерніта, тобто в зовсім інших країнах, де не так багато чарівних створінь, подібно до магічних тварин, магів і так далі. Тому тут, у нашій країні цей цирк не користувався особливою популярністю, чого не можна сказати за кордоном.

Тут було повнісінько всяких різних істот, і всі вони були приручені, крім трьох із них. І я в їхньому числі.  Приручені тварини жили не в клітках, а на спеціально огороджених ділянках, на яких накладали чари, щоб ні в кого не вийшло втекти. Я ж була у вольєрі-клітці, і в мене була сусідка. Але через огорожу я не могла навіть подивитися, хто це. Чи варто мені грати роль слухняної кішки, щоб мені надали більше свободи?

Циркачі приходили подивитися на новоприбулих. На мене втупилася якась дівчина з завитим коротким волоссям, яскравим макіяжем, у дуже пишній і короткій червоній сукні, а під нею довгі, смугасті шкарпетки. У руках вона тримала довгу трубку для куріння.

- О, ти новенька? Привіт, я Соломія. - сказала вона сміючись, ніби звикла до тварин і зовсім не розуміла, що я неприручений, дикий звір. Вона або наївна, або дурна.

- Граарр. - "відповіла" їй я.

- Вау! Ти така милашна! Ну ж бо, гаркни ще разочок!

"М-да... Або божевільна" - подумалося мені.

Після неї прийшли ще якісь люди. З ними була людина, яка за зовнішнім виглядом нагадувала Містера Кочівника. Це був чоловік років 50, з короткими вусами, закрученими догори з боків, густі й насуплені брови надавали обличчю серйозності. Перед ним усі легенько кланялися, він роздавав вказівки.

- Це три моїх нових придбання. Розберіть і придумайте з ними номери. Демоницю залиште для Лавлі. До вечора чекаю на звіт.

- Як накажете, пане. - сказали всі присутні в один голос, ще раз поклонившись.

- Вільні. - суворо і грізно сказав "пан", розвернувся і пішов у невідомому напрямку.

Цікаво, про яку Демоницю йдеться? Хмм...

Навпроти мене встав якийсь молодий хлопець. Він нахилився і подивився мені в очі.

- Ні, не моє. - сказав він, фиркнув і пройшовши повз.

"Ні, нє моЙє! - подумки перекривила я його. - Звичайно не твоє! До мого рівня тобі ще рости й рости!". Замість нього тут же з'явився наступний циркач. Вони раз у раз проходили повз мене, що мене вже починало дратувати! Не така вже я й погана, щоб носом вертіти!

Тут підійшла якась красива і молода жінка. Її темно-каштанове, пряме волосся спадало на оголені плечі, одягнена в темно-червону блузку, що спущена донизу і створює на грудях виріз у формі V, темно-коричневі офіційні штани на високій посадці і чорні туфлі на високих підборах, на голові великий, круглий та чорний капелюх, на руках короткі чорні рукавички. У неї була досить смаглява шкіра, очі яскраво сині, брови, так само, як і волосся, темно-каштанового кольору, середньої товщини, вигнуті. Біля губ родимка, самі ж губи нафарбовані червоною помадою. Думаю, їй років 26-28.

Загалом, ця прекрасна жінка мала дуже привабливий вигляд, а її погляд говорив про легку зарозумілість. Якийсь час вона просто дивилася на мене, вивчаючи. Потім, нахилилася і, просунувши руку крізь прути клітки, приклала долоню до мого обличчя... ну гаразд, морди! Подумаєш! Яка різниця??? Я не очікувала таких дій, тому просто остовпіла. І, якщо вже я не хочу продовжувати сидіти в клітці, мені краще поводитися спокійніше. Губи жінки зігнулися в усмішці, вона гордовито на мене подивилася.

- Пф. - І, прибравши руку: - Це - для мене. Усім зрозуміло?

- Оооооооо! - завищала Соломія. - Чудовий вибір, сестрице!

- Звісно, я взагалі-то маю смак на відміну від декого. - відповіла та їй.

- Хахахаха! - голосно зареготала блондиниста дівчина, не сприймаючи серйозно підкол на свою адресу. - Тепер треба розпорядитися, щоб підготували для неї місце.

- Може це й не буде потрібно. Вона набагато розумніша, ніж здається. - сказала "сестриця", дивлячись на мене.  Тобто, я здаюся дурною? Ну, дякую, блін.

- Де ж їй тоді жити? Тут? - запитує Соломія, вказуючи на мій вольєр-клітку.

- Житиме в мене в наметі. Місця на обох вистачить.

- Ой, я б до себе ніколи не притягла тварину! Зовсім тебе не розумію. - сказала блондинка, поморщившись і махнувши рукою, пішла в невідомому напрямку. Я одна не розумію, чому нікого не хвилює, що ця жінка взагалі не боїться тягнути до себе додому неприручену тварину? Хмм...