До того, як усе змінилось

Це історія давня, вже забута нащадками. Колись давно, у далеких краях, жили хлопець і дівчина. Їхнє кохання було незвичним, а доля — непередбачуваною.
Вона — донька знатного пана, вихована в розкоші й підкоренні батьківській волі. Він — звичайний хлопець із простого народу, змалку привчений до праці й мовчазного покори. Ніхто й уявити не міг, що їхні шляхи колись перетнуться.

Та одного дня батько дівчини найняв його до маєтку як слугу. Спершу вони не звернули одне на одного уваги — надто різні, надто чужі. Але з часом, живучи під одним дахом і спілкуючись дедалі більше, між ними зародилося щось тепле і справжнє.
Їх поєднала щира душа, не зашорена багатством і титулами. Вони розуміли одне одного без слів і не потребували дозволу на почуття. Вони знали — мають бути разом.Але доля мала інші плани.
Батько дівчини вирішив видати її заміж за сина багатого пана, щоб зміцнити зв’язки між родинами. Дівчина мала стати обрученою вже незабаром. Дізнавшись про це, закохані були спустошені. Вони знали: чекати на диво — даремно. І тому вирішили втекти.
Таємно, вночі, вони зібрали речі й вирушили до кордону, сподіваючись знайти свободу в іншій країні. Але плани викрили слуги, які донесли все батькові дівчини.
На півдорозі їх перестріли. Вони кинулись у хащі, шукаючи порятунку серед нічної темряви. Та за ними вже гналися озброєні люди. Батько дівчини, оскаженілий від люті, закричав:
— Якщо ти не хочеш бути з тим, кого я обрав — то краще не будь з жодним!
І вистрілив. Куля влучила в доньку. Вона впала на землю, не видавши ані звуку.
Хлопець кинувся до неї, обіймаючи знекровлене тіло. Його голос тремтів:
— Ми ще зустрінемось... обов’язково...
Пролунав ще один постріл.
Хлопець зронився поруч із коханою. Їхнє кохання в цьому світі завершилось, але, можливо, продовжиться в іншому…