3. Таємниці бібліотеки

Мія прокинулася в холодному поту, серце билося, немов божевільне, тіло тремтіло. Вона з жахом згадувала сон: демон, його червоні очі, його слова – все було занадто реальним. Світло в кімнаті виглядало як відблиск вогню на його шкірі, а атмосфера наповнювалася зловісною енергією.

"Це ж просто сон, - повторила вона собі, намагаючись заспокоїтися. - Просто сон. Максим не знає нічого страшного".

Але глибоко всередині тривога не відступала. Вона боялася, що демон може бути реальністю, а її новий знайомий – не такий простий, як здавалося. Мія відчувала, що її долі переплелися, і вона стала частиною чогось більшого – чогось темного і загадкового.

Вона встала з ліжка і підійшла до вікна. Дивлячись на світле, спокійне ранкове місто, намагалася забути про сон. Але він продовжував переслідувати її, занурюючи в вир невизначеності і страху. Розум дівчини боровся з реальністю, а серце відчувало, що її світ змінюється назавжди.

"Я повинна розповісти Максиму про цей сон, - подумала Мія. - Я повинна попередити його про небезпеку".

Вона знала, що смішно виглядатиме у його очах, розповідаючи про демона. Але не могла ігнорувати це почуття небезпеки, що обволікало її зсередини. Її внутрішній голос казав, що це більше, ніж просто сон – це попередження.

Мія вирішила зустрітися з Максимом раніше, ніж вони планували. Вона набрала його номер і з тремтливим голосом сказала:

- Максим, мені потрібно поговорити з тобою. Я можу прийти до тебе прямо зараз? 

- Звичайно, - відповів Максим. - Приходь. Я буду чекати.

Героїня одяглася і вибігла з квартири. Вона бігла до будинку Максима, її ноги наповнювало змішання страху і надії. Вона надіється, що не помиляється, що Максима дійсно є той, за кого вона його вважає. Але вона боїться, що правда може бути далекою від їі бажань. 

***

Мія, наче вітер, промайнула через двері квартири Максима. Вона була бліда, її очі блищали від страху, а руки тремтіли. Максим, помітивши її стан, здивувався, але намагався зберегти спокій.

-Що трапилось? - запитав він, турбуючись.

-Мені приснився демон, - прошепотіла Мія, її голос тремтів. - Я боюсь, що все це не сон.

Чоловік злегка здивувався. Він знав, про що вона говорить , але не міг розповісти їй правду, адже колись присягнув на вірність і не мав права розголошувати подробиці свого справжнього життя. 

-Ти просто перевтомилася, - сказав він спокійно, намагаючись її заспокоїти. - Демони - це лише плоди твоєї уяви.

-Але це було так реально, - заперечила Мія. - Я бачила його очі, чула його голос.. 

-Це тільки сон, - повторив Максим, намагаючись зробити свій голос переконливішим. - Ти бачила щось страшне, щось що засіло у твоїй підсвідомості.

-Але він сказав, що ти нічого не знаєш, - прошепотіла Мія, її очі повнилися страхом. - Що він має на увазі?

-Не звертай уваги на це, - відповів Максим, обіймаючи її за плечі. - Це лише сон. І я тут, щоб захистити тебе.

Дівчина злегка заспокоїлася у його обіймах. Вона відчувала тепло і спокій в його присутності. Вона намагалася переконати себе, що все було лише страшним снотворством.

-Дякую тобі, Максим, - прошепотіла вона. - Ти мені дуже допоміг.

Вона відступила від нього, дивилась у його очі, намагаючись розпізнати правду.

Чи він її обманює?

-Я завжди буду поруч, - сказав Максим, його голос був спокійним і щирим. - Не бійся, маленька. 

Мія хотіла вірити йому. Вона хотіла вірити, що все було лише снотворством, що демон - це лише плоди її уяви. Але глибоко всередині вона знала, що правда може бути куди більш страшною.

Максим запропонував новій подрузі залишитися у нього на ніч, щоб переконатися, що вона спокійна. Дівчина вагалася, але його щирість і турбота перемогли її страхи.

Він приніс їй плед, напоїв гарячим чаєм і поставив улюблений фільм дівчини, про непереможне кохання та вічну віру. Дівчина занурилася в перегляд, намагаючись забути про свої страхи. Максим сидів поруч, намагаючись її хоч якось підтримати, знаючи що це принесе йому нестерпну біль та бурю тяжких рішень. 

Він знав, що не може розповісти їй правду, але є також не хотів, щоб вона страждала. Він намагався відвернути її увагу від страшних думок.

Мія заснула у його обіймах, відчуваючи його тепло і захист. Її сон був спокійним та міцним.

Прокинулася дівчина у своєму ліжку, в своїй квартирі. Спочатку здивувалася, але потім згадала про вчорашній вечір.

"Це був лише сон, - подумала вона, намагаючись заспокоїти себе. - це все було єдиним найкращим сноведінням за останній час".

Вона піднялася з ліжка і підійшла до вікна. Сонячні промені освітлювали місто, наповнюючи його життям і радістю. Мійї цього бракувало, адже по правді все життя вона жила в незгодах та випробуваннях, що готувала їй доля. 

Дівчина довгий час не могла скинути з себе відчуття неспокою. Вона знала, що щось ніби то не так. Вона знала, що її сон не був лише снотворством.
 

Набираючи номер Максима, дівчина сподівалася почути його ніжний голос, проте слухавку ніхто так і не підняв. Дівчина телефонувала два, три, чотири....  Сім разів. Тиша. Вона спробувала його знайти у соціальних мережах, але його профіль був порожнім. Незважаючи на це, вона відправила повідомлення : "Максе? Все гаразд?" але все було марно. Знову все було марно. 

-Де він? - подумала Мія. - Чому він не відповідає?

Вона почала турбуватися. Дівчина знала, що щось йде не так. Знала, що її життя більше не буде колишнім, воно більше не підвласне її контролю. 

***

Охоплена тривогою, Мія поспіхом зібралася і вибігла з квартири. Її ноги несли до центральної бібліотеки, ніби це була її остання надія знайти відповіді на свої питання.

Бібліотека, величезна і тиха, пахла старими палітурками і пилом. Високі стелажі, заповнені книгами від підлоги до стелі, створювали атмосферу загадковості. Мія блукала між рядами, розглядаючи титульні сторінки. Її очі бігали з одного рядка на інший, шукаючи щось, що могло б їй допомогти.

Тут були класичні романи, наукова фантастика, історичні документи, наукові праці, а також цілий розділ, присвячений містиці. Мія зупинилася перед цією частиною бібліотеки, її серце билося швидше, а руки тремтіли.

Вона взяла книгу про демонологію. Знаючи, що це буде тяжкий шлях, героїня не могла ігнорувати це почуття небезпеки, що переслідувало її.

Вона злегка розсунула стелажі, її очі бігали по титульних сторінках. "Демони", "Відьми", "Чорна магія" - ці слова викликали в неї трепет.

Мія намагалася знайти книгу, яка б дала їй найбільше інформації, але вона не знала, який автор був найкращим. Вона почала перекладати книги з одного стелажа на інший, намагаючись знайти щось, що могло б їй допомогти. Шукала знання, які б допомогли їй зрозуміти, що відбувається, і що робити далі. Вона була переконана, що в цих книгах сховані відповіді, які допоможуть їй знайти правду.

Раптом її погляд зупинився на старовинній книзі з потертим шкіряним переплетом. Вона витягнула її з полиці, і з-за неї випав маленький ключик. Мія підняла його, вагаючись чи це є правильним рішенням. Дівчина озирнулася навколо, шукаючи, куди б цей ключ міг підійти , та в поле зору нічого не потрапляло. Двійчи оглянувши приміщення незнайшлось ні одних дверцят для його вирокистання. Надія майже всчухла, але досі лишилась цікавість, тому Мія вирішила пройтися втретє по бібліотечному приміщенні проводячи рукою по стінах. 

В кутку бібліотеки вона помітила старі двері, які раніше не привертали її уваги. Вона підійшла до них і вставила ключ у замок. Двері відчинилися з легким скрипом, відкриваючи перед нею темний коридор. Зібравши всю свою сміливість, дівчина зробила крок вперед, відчуваючи, що наближається до розгадки своїх страхів.