2. Невже сон?

Демон відмахнувся від Мії, і його посмішка зникла, замість неї з'явився холодний, нещадний погляд. Він підвівся, його тіло розтягнулося до нелюдських розмірів, а кігті, що були на руках, стали ще гострішими. 

- Ти мені подобаєшся, Мія, - сказав він, його голос був низьким і хрипким, - Ти не зламалася, ти боролася. І це мені подобається. Але, - він знову посміхнувся, але тепер це була усмішка хижака, що полює на свою здобич, - ти недостатньо сильна, щоб протистояти мені. 

Мія почала шукати шлях до втечі. Вона кинулася до вікна, але демон був занадто швидким. Він схопив її за руку, і від болю вона закричала. 

- Ти знаєш, - прошепотів він, - я можу зробити так, щоб ти ніколи більше не відчула болю. 

- Ні! - закричала Мія, - Не чіпай мене!

Раптом кімната почала тремтіти, а стіни розтріскалися. Мія злякано дивилася на демона, проте він теж був дещо здивований. Це майже не читалось на його обличчі, але дівчина встигла побачити мимовільний шок. 

- Що? - прошипів він, і в його очах промайнула паніка. 

З-за розтрісканої стіни, немов з-під землі, пробився промінь світла. Він став яскравішим, і кімната почала руйнуватися. Мія відчула, як її тіло злегка піднімає вгору, немов невидима сила виривала її з цього страшного місця. 

- Ні! - прокричав демон, - Це неможливо! 

І, як тільки він сказав ці слова, кімната обвалилася, і Мія прокинулася. 

Вона сиділа в ліжку, її тіло тремтіло. Вона провела рукою по лобі - там ще залишався слід від нічного кошмару. 

- Це був лише сон, - прошепотіла вона, але в її серці ще лишалося страшне відчуття.

Мія не могла зрозуміти, що це було, але знала одне - її життя більше ніколи не буде колишнім.

Мія поснідала, намагаючись забути про жахливий сон. Вона посміхнулася, дивлячись на себе в дзеркало. Здавалося, ніщо не могло зіпсувати цей день. Вона зібралася на роботу, відчуваючи себе повністю відновленою.

Її робота була незвичайною – Мія була сценаристом. Вона працювала над кількома проектами одночасно, писала сценарії для різних фільмів та телешоу. Її робочий день починався з перегляду листування, нагадувань та завдань від режисерів та продюсерів. Потім вона занурювалась у світ своїх персонажів, спочатку перечитуючи наявний матеріал, а потім, зі склянкою кави, виношуючи нові ідеї. 

В офісі, в затишному куточку, де її робочий стіл був прикрашений фотографіями кота та значками її улюблених фільмів, Мія зустріла Карі – свою колегу, з якою вони поділяли один офіс. Карі була відомою своїм чудовим почуттям гумору та захопленням гостросюжетними трилерами. 

- Ти сьогодні якась задумлива, - сказала Карі, помітивши незвичайний настрій Мії. - Щось трапилося? 

- Нічого особливого, - відповіла Мія, хоча у її голосі прозвучала нерішучість. - Просто дивний сон приснився. 

- Розповідай, - зацікавилась Карі, покидаючи свій робочий стіл і наближаючись до Мії. 

- Мені приснився демон, - прошепотіла Мія, її очі широко розплющилися. - Жахливий і страшний. 

- Ох, - відповіла Карі, злегка здивована. - Що було далі? 

Мія розповіла Карі про свій сон, про демона, про кімнату, що руйнувалася. Карі слухала уважно, а потім сказала: 

- Можливо, це тільки сон. Тобі потрібно постаратися забути про нього. 

- Так, ти маєш рацію, - відповіла Мія. - Але чомусь він збентежив мене. 

День підходив до кінця. Мія покинула офіс, намагаючись забути про сон. Вона сіла в автобус і поїхала додому.

Дорогою додому Мія не могла позбутися тривожного відчуття, яке переслідувало її весь день. Їй здавалося, що той сон був не просто нічним кошмаром, а провісником чогось недоброго. Вона постійно озиралася, немов очікуючи, що демон може з'явитися з-за рогу.

Удома, Мія спробувала відволіктися: включила музику, приготувала вечерю. Але неспокій не відступав. Вона сіла на диван, узяла книгу, але слова не сприймалися. 

Раптом у двері постукали. Мія злякалася, серце заколотилося. Вона не сподівалася нікого в гостях. 

Вона відкрила двері і здивувалася. Перед нею стояв молочний чоловік, що тримав у руках букетик фіалок. 

- Вибачте, я не переплутав адресу? - здивувався чоловік. - Я шукаю Мію. 

- Це я, - відповіла дівчина, не розуміючи, що відбувається. 

- Мене звуть Максим, - простягнув він їй квіти. - Я ваш сусід. Я бачив, як ти переїхала декілька тижнів тому і хотів привітати тебе. 

Мія була здивована. Вона не пам'ятала, щоб бачила його раніше. Вона збентежено подякувала за квіти і запросила його всередину. 

- Вибачте, я трохи збентежена, - сказала носпечена сусідка . - Я не чекала гостей сьогодні гостей. 

- Нічого страшного, - відповів Максим. - Я теж не сподівався зустрічі з такою чарівницею, як ти. 

Мія усміхнулася. Максим був приємним чоловіком. Вона почала розповідати йому про себе, про свою роботу, про свої захоплення. Максим слухав уважно і відповідав на її запитання. 

Вона забула про жахливий сон, про неспокій і страх. Вона відчула у ньому щирість і доброту. 

Вона не знала, що Максим був відправлений до неї ще одним демоном, щоб зробити її життя ще більш складним. Але поки що вона з радістю розмовляла з новим сусідом.

Вечір промайнув швидко. Мія та Максим говорили про все на світі: про кіно, музику, книги, навіть про своїх домашніх улюбленців. Розмова була легкою та щирою, і Мія, вперше за день, відчула справжнє розслаблення. Вона забула про тривогу, про демона, про все, що її турбувало. Максим, здавалося, випромінював спокій, що поступово передавався і їй. 

- Ти знаєш, - сказала Мія, коли Максим став збиратися додому, - я не можу зрозуміти, чому я так швидко розкрилась тобі. 

- Можливо, - усміхнувся Максим, - тому, що ми відчули один одного на дуже глибокому рівні. 

- Глибокому? - Мія збентежено усміхнулася. - Це звучить дуже романтично. 

- Ти знаєш, - продовжив Максим, - це було так несподівано, але я радий, що я зустрів тебе. 

Мія також була рада. Вона відчувала, що у них є щось спільне, щось, що може з'єднати їх надовго. 

- Я думаю, - сказала Мія, - мені потрібно знову познайомитись з тобою ближче. 

- Я був би дуже рад, - відповів Максим. - Можливо, вже завтра? 

- Так, завтра, - відповіла Мія. - Завтра я буду вільна. 

Максим попрощався і пішов. Мія стояла у дверях, дивившись йому услід. Вона відчувала тепло в серці і не могла зрозуміти, чому така радість заповнила її душу. 

Вона закрила двері і пішла до вікна. Вона дивлячись на місячне світло, що осяювало місто. 

"Це був лише сон, - прошепотіла вона собі, - або це щось більше?" 

Вона не знала відповіді, але у її серці була надія. Надія на те, що її життя може змінитися, що можливо вона зустріла людину, що може зробити її життя справді щасливим. 

Але вона не знала правди. Вона не знала, що Максим був відправлений до неї не просто так. Вона не знала, що її життя буде змінюватися ще більш драматично, ніж вона могла уявити.