Розділ 21. Розкриття безодні

Знайдений металевий фрагмент експертиза підтвердила: це була частина рибальської остроги, майстерно переробленої для полювання – але не на рибу. Її нерівні, гострі краї ідеально збігалися з рваними ранами на тілах Андрія та Михайла. Цей інструмент не продавався в магазинах; його міг зробити лише той, хто добре знався на металі та старовинних інструментах.

Слідчий почав перевіряти всіх, хто підпадав під підозру, але особливо зосередився на чоловікові, який втратив родину біля озера. Його порожній погляд, дивна відстороненість та згадки про "озеро, що забирає" не давали Петренку спокою. Цей чоловік, на ім'я Василь, був відомий своєю самотністю та дивакуватістю після тієї трагедії багато років тому. Він працював ковалем, і його майстерня, що стояла на околиці села, була відома тим, що Василь умів виготовити будь-яке знаряддя, навіть за старовинними кресленнями.

Петренко вирішив діяти обережно. Він попросив кількох місцевих жителів, що знали Василя, розпитати його про давні інструменти, начебто для "історичного дослідження". Під час цих розмов, один із чоловіків, якого попросив слідчий, випадково згадав про "старий, поламаний тризубець", що нібито належав його діду, і яким той ловив рибу. Василь нібито ремонтував його кілька років тому, але він був настільки пошкоджений, що Василь залишив його собі, щоб "поекспериментувати з металом". Ця інформація миттєво викликала тривогу.

Тієї ж ночі, отримавши ордер, слідчий Петренко разом із кількома поліцейськими провів обшук у майстерні Василя. На перший погляд, там не було нічого підозрілого: 

інструменти, метал. Але під старим верстатом, прихованим під купою брухту, вони знайшли. Це була ціла острога, ідеально схожа на ту, фрагмент якої знайшли біля озера. На її зазубрених кінцях, навіть після ретельного очищення, ледь помітно виднілися сліди засохлої крові – це підтвердила попередня експертиза, яку зробили в приміщенні слідчого.

Поки один з поліцейських фотографував доказ, інший, прочищаючи старий водостік, що виходив з майстерні вбік лісу, знайшов щось ще більш моторошне. Це були ємності з невідомою хімічною речовиною, що мали специфічний, різкий запах. Поруч лежали старі, іржаві динаміки та підсилювач, примітивно, але міцно скріплені між собою. Згодом експертиза підтвердила, що ця рідина містила речовини, які при випаровуванні давали ті самі гази, що й озеро. А динаміки були налаштовані на дуже низькі частоти, що створювали б ефект "співу" або "стогону".

Під час обшуку, у Василя вдома знайшли щоденник. Це був моторошний запис його психічного розладу, що розвинувся після загибелі родини. Василь писав, що озеро "забрало" його найдорожчих, і тепер він став його "вартовим", "голосом".

Трагедія Василя сталася майже десять років тому. Тоді його дружина, яка була вагітна, та їхня маленька п'ятирічна донька, вирушили на прогулянку до озера. Дівчинка дуже любила квіти, і жінка вирішила показати їй рідкісні латаття, що росли ближче до середини водойми. Вони взяли маленький, старенький дерев'яний човен, що стояв біля берега. Озеро тоді було неспокійним, і почалася несподівана буря. Човен перекинувся. Василь, який тоді працював у майстерні, прибіг відчувши небезпеку,  але було вже запізно. Він бачив, як хвилі поглинають його дружину та доньку, як вони відчайдушно боролися, а потім зникали в темній воді. Він кинувся на допомогу, але течія була надто сильною. Тіла знайшли лише через кілька днів, сильно понівеченими – їх побило об прибережні корчі та каміння, а вода вкрила дивними, схожими на опіки, плямами (що тепер, після експертизи води, можна було пояснити впливом тієї ж хімії). Ця подія повністю зламала Василя, перетворивши його горе на одержиму віру в те, що озеро мстить і потребує "охоронця".

Василь зізнався у всьому, абсолютно спокійно розповідаючи про те, як "озеро говорило з ним", як він створював "пісні русалок" за допомогою динаміків та підсилювача, як використовував хімічні суміші для посилення ефекту газів, і як "карав" тих, хто "порушував його спокій" своєю зброєю. Він також зізнався у смерті лісничого, яку описав як "першу жертву, принесену озеру".

Тіло Каті знайшли пізніше, заплутаним глибоко в корчах на дні озера, саме там, де Василь вказував. Вона мала ті ж самі рвані рани, що й хлопці.

Тепер картина була повною. Чудовиськом Чорного Ока виявився не міфічний монстр і не прокляття, а зламаний горем чоловік, який збожеволів і став інструментом власного відчаю, перетворивши легенди на криваву реальність. Він був одночасно вбивцею і "вартовим" проклятого озера.