Розділ 19. Несподівана зачіпка

Минуло кілька днів, але розслідування смертей біля Чорного Ока зайшло у глухий кут. Експертиза підтвердила наявність газів, але це лише частково пояснювало події. Характер ран на тілах хлопців залишався загадкою, а зникнення Каті – темною плямою на всій справі. Місцеві жителі, охоплені страхом, відмовлялися говорити про озеро, посилаючись на прокляття та старі легенди. Свідків не було, або, принаймні, ніхто не хотів говорити.

Капітан Петренко відчував дедалі більший тиск. Газети вже почали писати про "чудовисько з Чорного Ока", а батьки загиблих дітей вимагали відповідей. Він знову і знову переглядав матеріали справи, але все здавалося тупиком.

Одного ранку, коли відчай почав повільно підкрадатися, Петренко вирішив повернутися на місце трагедії. Можливо, під іншим кутом зору, під впливом вражень від уже отриманих даних, він зможе помітити те, що пропустив раніше.

Озеро зустріло його все тією ж гнітючою тишею. Туману не було, і сонце кидало косі промені на темну воду. Петренко повільно обходив берег, звертаючи увагу на кожну дрібницю. Він знову оглянув місце, де стояв намет, обгоріле багаття, залишене покривало. Все було так, як і вперше.

Але потім його погляд впав на щось незвичайне. Недалеко від того місця, де були знайдені тіла хлопців, трохи далі від води, біля старого поваленого дерева, у вогкому ґрунті, була ледь помітна вм'ятина. Вона була неглибокою, майже непомітною, ніби щось важке і вузьке вдарилося об землю, а потім було прибрано. Це не був відбиток ноги, не слід тварини. Це було щось пряме і видовжене, ніби від якогось інструменту або палиці. І біля неї, на листі, що вже почало розкладатися, Петренко помітив ледь помітний відблиск. Він нахилився і обережно підняв маленький металевий фрагмент.

Це була частина зламаного леза – невеликого, гострого, але водночас дивно зазубреного. Він придивився. Метал був старий, потьмянілий, але його нерівні краї викликали недобрі передчуття. Таке лезо не використовується для звичайних інструментів. Це було схоже на фрагмент якогось саморобного знаряддя або, можливо, давньої зброї.

Петренко відчував, як по його спині пробігають мурашки. Цей фрагмент не належав ані Андрію, ані Михайлу, ані Каті. І він знаходився досить далеко від їхнього табору, там, де його навряд чи можна було б помітити з першого разу.

"Значить, хтось ще тут був," – прошепотів Петренко сам до себе. – "Хтось, хто ховався. І, можливо, цей хтось або бачив, що сталося, або... був безпосередньо причетний до цього."

Ця зачіпка була мізерною, але вона давала надію. Металевий фрагмент, що зберігав у собі відлуння давніх часів або божевільного розуму, тепер був у його руці. Слідчий розумів: це перший крок до розгадки.