Розділ 17. Зустріч у Темряві

Холодне, важке дихання обпалило Каті спину. Воно було смердючим, з присмаком гнилі та чогось металевого, того самого запаху, який Михайло називав "хімією". Її кров застигла в жилах. Руки, що щойно хаотично намагалися зібрати намет, завмерли. Вона повільно, ніби в страшному сні, почала розвертатися. Кожен м'яз її тіла кричав від жаху.

Місяць, пробиваючись крізь рвані хмари, кинув тьмяний відблиск на фігуру, що стояла за її спиною. Це було щось високе, темне, згорблене, його обриси розмивалися в тумані, що все ще клубочився над землею. Від істоти віяло холодом і божевіллям. Катя відчайдушно намагалася розгледіти обличчя, але воно було приховане в тіні, наче темна пляма.

Звуки, що долинали від цієї фігури, були нелюдськими – низьке, горлове гарчання, що переходило у хрипке зітхання, і раптом – спів, той самий спів, що маніпулював її свідомістю. Але тепер він не здавався прекрасним, лише моторошним і сповненим божевілля. Він був спотвореним, ніби хтось намагався наслідувати русалку, але робив це з глузуванням, з потворною радістю.

Катя відчула, як її розум, вже ослаблений впливом випарів, почав здаватися. Містичні образи змішувалися з жорстокою реальністю. Це не мавка. Це не дух. Це... жах. І раптом, крізь туман і страх, її погляд зачепився за щось знайоме. Щось у русі, у силуеті, у невловному жесті... Її серце стиснулося не просто від жаху, а від шоку впізнавання. Вона не повірила очам. Це не могло бути... 

"Н-ні... Це не... може бути..." – прошепотіла Катя, її голос був лише подихом. У цей момент весь її світ розколовся. Легенди про русалок, історії про прокляття, навіть страх смерті – все це зникло, замінене гіркою, жахливою правдою.

Фігура наблизилася. Катя відчула різкий, пронизливий біль, коли щось гостре й жорстоке впилося їй у плече. Вона задихнулася, намагаючись чи то крикнути, чи то втекти. Повітря покинуло її легені. Останнє, що вона відчула, був поштовх, а потім – холодна, чорна вода, що поглинула її, забираючи останні залишки свідомості. Над озером знову запанувала тиша, порушувана лише ледь чутним плюскотом, що повільно згасав, коли її тіло безслідно зникло в мутних водах, немов розчинившись у темряві.