Розділ 15. Надія та загадка

Над Чорним Оком знову почали згущуватися сутінки, коли батьки та слідчий з помічниками, виснажені пошуками, нарешті збиралися повертатися до Зеленокраю. Тіла Андрія та Михайла вже були забрані, залишаючи по собі лише холодну порожнечу та жахливі спогади. Не знайшовши жодних слідів Каті – ані живого тіла, ані мертвого – вони поверталися з важким серцем. Та попри всю трагедію, в душах батьків Каті жевріла крихітна, майже безумна надія: якщо її тіла немає, можливо, вона жива?

Батьки Михайла були наче живі мерці. Пані Олена, мати, безутішно плакала та голосила, її ридання розносилися лісовою тишею, яка раніше здавалася такою спокійною. Пан Олексій, батько, був блідий, як стіна, його погляд був скляним. Він намагався зрозуміти, що ж, заради всього святого, відбулося з його хлопчиком. Він, інтелектуал, який завжди шукав логічні пояснення, провів біля озера майже цілий день, і тепер сам почав відчувати дивний металевий присмак на язиці та легке запаморочення.

Згадавши про свої відчуття, пан Олексій підійшов до слідчого. "Пане слідчий," – його голос був хриплим від горя і втоми. – "Я не вірю в усі ці містичні історії... але тут щось не так. Я відчуваю цей присмак у роті, і голова болить. Можливо, це якісь хімічні речовини? З дна озера? Можливо, вони вплинули на свідомість дітей? Спричинили паніку, галюцинації? Або навіть... щось гірше?"

Слідчий уважно вислухав його, кивнув. Він сам відчував невиразний дискомфорт у цьому місці. "Цілком можливо, пане Олексію," – відповів він. – "Ми візьмемо проби води та ґрунту на експертизу. Зразки вже зібрали." Хоча він був людиною закону, яка звикла до фактів, навіть для нього було важко пояснити все, що сталося. Хімія – це одне. Але…

"Навіть якщо це хімія," – продовжив слідчий, дивлячись на темну гладь озера, – "це не пояснює ран на тілах хлопців. Ці глибокі подряпини, синці, наче від кігтів чи пазурів... Навіть якщо це був якийсь великий лісовий звір, щось на кшталт ведмедя чи вовка, то сліди не збігаються з відомими видами. Це не схоже на укуси тварин, які ми знаємо. Це більше схоже на... сліди боротьби з чимось великим і дуже агресивним, але незвичайним. Це не схоже на звичайний напад звіра." Він замислено подивився на темну лінію лісу. "І чому дівчини немає?"

Останні слова повисли в повітрі, як вирок. Батьки Каті, хоч і розчаровані відсутністю будь-яких слідів доньки, чіплялися за свою крихітну надію. Може, вона не в озері, а в лісі? Може, вона втекла і сховалася? Вони розуміли, що відповіді, навіть якщо вони будуть знайдені, можуть бути набагато страшнішими за будь-які легенди.