Розділ 8. Дихання Безодні

Вогнище в яке додали хмизу, потріскувало, але його тепло не розганяло холод, що йшов від поверхні Чорного Ока. Місяць піднявся вище, кидаючи сріблясту доріжку на темну воду, яка тепер здавалася ще більш бездонною і загрозливою. Катя, Андрій та Михайло сиділи навколо багаття, доїдаючи сосиски, і намагалися зберегти видимість звичайного вечора, але атмосфера була наелектризована.

Металевий присмак на язиці став більш виразним, а солодкувато-гнильний запах у повітрі посилився, викликаючи справжню нудоту. Голова паморочилася сильніше, а думки сплутувались. Він намагався зосередитися, але його увагу постійно відволікав сильний дзвін у вухах.

"Яке ж воно... моторошне," — прошепотіла Катя, дивлячись на озеро. Її очі, що віддзеркалювали вогонь, були широкі й трохи затуманені. Вона відчувала дивний холод, що пронизував її до кісток, хоча біля багаття було тепло. Здавалося, що повітря навколо неї стало важким і липким, а кожен вдих давався з зусиллям.

"Та годі тобі, Катю! Це просто озеро," — відмахнувся Андрій, намагаючись зберегти свій безтурботний вигляд. Але навіть він, попри всю свою сміливість, почав відчувати легке запаморочення та дивний тиск у скронях. Його звичайний азарт трохи померк, поступаючись місцем невизначеному неспокою.

"Ні, це не просто озеро," — сказав Михайло, його голос був хрипким і напруженим. Він підвівся, похитуючись, і зробив кілька кроків до води, наче намагаючись щось розгледіти. "Я відчуваю... щось у повітрі. Якийсь дивний запах, і голова крутиться. Це не просто страх. Це ніби... якісь випари."

Андрій презирливо пирхнув. "Ну ось, почалося. Михайло, ти що, вже нанюхався тут своєї містики? Це просто нічне повітря, дурню не верзи."

"Ні, Андрію, послухай мене!" — голос Михайла став голоснішим, в ньому пролунали нотки істерики. "Цей запах... він схожий на той, що був у старій хімічній лабораторії, коли ми її досліджували. Це може бути сірководень, чи щось гірше! Він впливає на нас! Може викликати галюцинації!"

Катя, яка досі була мовчазною, раптом вибухнула. "Які галюцинації?! Ти що, божевільний? Це озеро! Це русалки! Я чую їхній спів! Ти не розумієш, що це магія?" Її очі блищали, а голос підвищився, в ньому відчувалася суміш страху та віри. "Вони хочуть мені щось сказати! Я маю дізнатися! Про кохання!"

Андрій роздратовано подивився на обох. "Тихіше ви! Що ви тут розкричалися? Катя, припини маячню! А ти, Михайле, заспокойся! Ніяких випарів немає!"

"Є! Я відчуваю! Цей присмак на язиці! Цей дзвін у вухах! Я ж кажу, це токсини! Ми дихаємо ними!" — кричав Михайло, намагаючись пробитися крізь їхнє заперечення. Його обличчя зблідло, а погляд став лихоманковим.

Між ними почалася справжня суперечка, яка швидко переростала в конфлікт. Андрій, прагнучи довести свою правоту і контроль, намагався заспокоїти їх, але його власні нерви були на межі. Катя, під впливом чи то страху, чи то дивних випарів, ставала дедалі більш емоційною, її ідея про "русалок, що говорять про кохання" набирала обертів, перетворюючись на одержимість. А Михайло, раціональний зазвичай, тепер відчайдушно намагався достукатися до них, розуміючи, що відбувається щось надзвичайно небезпечне.

Їхні голоси, спочатку роздратовані, тепер перетворилися на крики, що розносилися над тихою гладдю озера і поглиналися густим лісом. Ніхто з них не помітив, як у темній гущавині, на межі видимості, щось ворухнулося. Лише ледь помітна тінь, що ковзнула між деревами, приваблена звуками людського відчаю.