Чорна журба
Потойбіччя
Крізь туман і морок - голос дзвінкий,
бачу - тінь тремтить серед степу,
йде вона, в очах її сонце горить,
і волосся летить за вітром…
Біла хустка саваном стала вмить,
у тумані не чутно голос…
Рушниками ляжуть сотні доріг,
не дивись на неї, то морок…
Немов мара - згине, дочка пітьми,
ковила та полин у полі…
Я прийшов із темряви - дзвін мечів,
смерть і кров приніс за собою.
Полегли травою всі, хто колись
приходив сюди в літню спеку,
лине голос мавчин у синю вись,
над курганами та над степом.
Я побачу серп – а на ньому кров,
твої очі – уламки неба.
Не вмирає мрець, а його любов
відведе біду та й від тебе
Я зотлів під сивим килимом трав,
моє серце камінне й тверде,
і як дим летів від чужих багать,
білим снігом я став і степом…
Так іди навік, забирай вітри,
збережи себе - будь живою.
І полином срібним рости, рости…
І не клич ти смерть за собою.
Відредаговано: 03.12.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
