Чорна журба
Сонце встає над нами
Птахи мене клювали, очі дивились скляно,
ніч одягала шати - кров на вбранні та попел.
Сонце сходило в небі, ягоди кам'яніли,
скелі в жаских туманах велетенями чорніли.
Ніч одягла рубіни - маки росли крізь тіло,
змерзлись від вітру сльози, пальці стали мов гілля.
Я не хотів вмирати, але останнє літо
білою ковилою спОвило моє тіло.
Доля моя летіти по небу з журавлями,
доля моя - відлуння. Пісню не доспівати...
Серед полів чужанських бачу - горить заграва,
і горобини гілка - ягоди ті криваві.
Ягоди ті криваві - не дотягтись, не взяти,
сонце сходить над полем, полем чужим та клятим.
І розцвітають маки на гімнастерці рваній,
ти пронеси, онук мій, квіти оці прощальні.
Стинуть холодні води, в небі летить лелека...
Заповідаю волю, чуєш, онук далекий?
Чуєш, тобі лишаю - небо і ліс, і скелі,
гори та дикі трави. Стану розлогим кленом,
сивою ковилою, піснею та віршами...
І не кляну я долю.
Сонце встає над нами.
Відредаговано: 03.12.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
