Чорна журба

Степом йти

Степом йти поночі й до ночі
степом йти - закривати очі,
коли маки цвітуть - мов кров,
де був дім - там зими покров.
Там волошки - уламки неба,
там війна, там забути треба
про слова і про все, що було,
ти мовчиш,
навкруги - минуле.
а під шкірою - лід та крига,
а твій дім - кришталева дзига,
що розсипалась в ніч біди,
степом мерзлим іди.
Іди.
Твоє серце - як попіл стало,
сніг та вітер,
та цього мало.
Ти в степу смерть зустрів зимою,
з того часу - вона з тобою.
На камінні сидить з косою,
її погляд - гостріше долі,
степом йти по ночі й до ночі,
коли навіть осліпнуть очі.

Юлія Рудишина

Подобається

#215 в Різне
#5 в Поезія

У тексті є: вірші, поезія, романтика

Відредаговано: 23.12.2024

Додати до бібліотеки

Поскаржитись