По чорній та скривавленій землі
у крижаній та лютій млі
іде примара.
Іде та кличе, кличе смерті.
І мерехтить в червоній круговерті
вогонь забутий.
Він що доля, що прокляття, що дивний сон, що біль і що розлука.
Примара тягне, тягне свою руку..
І жах стискає серце у пітьмі.
Та треба нам іти, іти, іти...
Відредаговано: 23.12.2024