Чорна журба
Циганська туга
Моя самотність гірка
горить в туманах та світить,
Я бачу, я бачу –
іде із темряви сеньйорита.
Кохання мого відлуння,
вітер та олеандри,
гітара, троянда – як кров,
з білих лілей гірлянди...
Гітара кричить, палає,
і штормом та буревієм
мчить її дикий стогін
по моїй милій Севільї.
Коли ти вийдеш гуляти
до мені в місячні ночі,
тоді цілувати буду твої циганськії очі...
Почуй мене, грішна рома!..
Стоять кипариси темні,
як стражники чи гвардійці,
гілками ловлять, напевне,
зорі тобі, коханій,
щоб ти прикрасила груди,
ніщо не завадить щастю,
коли сеньйорита любить!..
Тумани пливуть над містом,
прийшов я сюди запізно...
Під покривалом чорним
вчора її забрали.
З піснями та сльозами
роми її ховали.
Хто ж на балконі манить?
Свічка горить-палає…
Дарить Амарго біль свій –
і Солеа чекає.
Ніч оповита сумом,
рожами та жасмином,
квіти на трунах в’януть…
Хто в її смерті винен?
Ніч у Севільї стогне,
ходить в пітьмі Амарго,
ловить туман та вітер,
бачить свою циганку…
Відредаговано: 23.12.2024
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
