Чорна журба
Смерть циганки
На чорних скелястих
забила нещасна ноги,
коли тікала в безодню,
коли чекала на повінь…
Але її наздогнали,
і болю, і горя – мало…
Співають і плачуть роми,
під ковдрою сеньйорита,
плечі її та груди
в ірисах синіх — забита...
Цвітуть троянди та маки,
і плаче табір, і стогне,
знайшли циганку на скелях,
ніхто її не пригорне,
ніхто її не врятує…
Розкинувши руки-крила,
вона на камінні – квітка,
що зламана диким вітром.
Сурмив він нещадно й дико,
в очах у циганки - небо,
та серце – кришталь розбитий.
Кого любов'ю згубила,
тому відрізано крила.
Ридали в церкві цигани,
і стогін лунав далекий –
за вітром летів він, сумний,
і пестив криваві рани.
…У каталонки Маргріт
дочка цвіте — дарунок
комусь той на щастя буде,
якщо її не загублять
чорнії руки й губи.
Вітер гуде, і труби
відлунням крику Розіти
плачуть... Скло вже розбите,
і кров поцілунком смерті
доньку Маргріт відзначить.
І вітер з нею заплаче
і хусткою білою вкриє.
Відредаговано: 23.12.2024
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
