Чорна журба
Далечінь
Я тихо йшла, і листя шелестіло, за обрій десь летіли мої мрії…
Я тихо йшла.
Чужинка в місті літнім.
Я тихо йшла. Я тихо йшла за вітром.
Моє життя летіло птахом чорним, моє життя по скелям йшло та горам, моє життя – чужинки та безхатьки. Моє життя то є червоне плаття.
То є земля, що спрагла та безсила.
То є поля – то є ліси та жнива.
То небо є – блакитне та гаряче.
То є книжки.
То я за ними плачу.
Я тихо йшла по крові та прокльонам. Я тихо йшла, подалі йшла від дому. І птахи чорні небо закривали, а я не знала – чи життя замало?.. Чи буде небо, синє та безхмаре, чи буде мир, чи знов – одні примари? Чи буде знов трава бурхливим морем під ноги хвилею… Чи знову буде горе?..
Я тихо йшла. Я слухала музИку. І шелест вітру, тінь німого крику…
І рев тривоги. Розпач, шум і ґвалт.
Хотілось жити.
Але біль від втрат мене провів по чорноті тих місць, де із землі росли хрести, хрести, хрести… Хотілось жити.
Не лише мені. Хотілось всім, хто зараз відлетів у світлий вирій. Хто чого хотів – то вже пусте. То тільки маяття.
Чи буде знов для нас, мій друг, життя?..
Відредаговано: 23.12.2024
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
