3

3

- Яка ти гарна. Нічого гарнішого не бачив в своєму житті. - почула Моллі.

В печері танцювало світло від маленької свічки.

Назовні темряву освітлювали лише зірки та місяць.

В самій печері висів тонкий червоний шарф, ніби гардина чи напівпрозора штора.

- Мій шарф витримав мене. Я візьму інші мотузки - піднімуся, як на канаті, і теж спущу інші мотузки, щоб вже трьома мотузками тримати тебе. А речі... Я можу підняти по черзі. Чи теж за допомогою трьох мотузок. Я оцю, що порвалася, зав'яжу, з'єднаю порвані частини. Я ще придумала важіль, через який підніму тебе. А потім підніму і мертвого коня. Важіль не зовсім такий. Я знайшла повалене дерево, трохи його підштовхнула ближче до ущелини, до цієї щілини, але не так, щоб дерево впало на тебе, вбивши одразу. Я те дерево тримаю біля крутого схилу, щоб воно, падаючи, своєю падаючою вагою підняло тебе. При падінні дерево зупиниться, буде висіти над прірвою. Тоді я розв'яжу мотузку - і дерево впаде. Головне самій не впасти з тим деревом. А для коня лежить інше дерево.

- Яка ти розумна. Ніколи не зустрічав жінки, розумнішу за тебе. Сподіваюсь, у тебе вийде, ти впораєшся. - ледве вимовляючи слова, проговорив Олекса. - Ти в цьому бляклому світлі свічки така чарівна. Не відривав би від тебе очей.

- Отже, ми вже виконали одну умову для порятунку нашого поселення: закохалися один в одного. Залишилося лише знайти кристал та виконати з ним усі маніпуляції.

- Так. Дійсно, я закохався. В тебе. Невже і ти мене кохаєш. Не очікував. Але для пошуку чорного кристалу треба мене спочатку врятувати, щоб вже точно бути впевненими, що одна умова виконана. Один із закоханих, який мертвий, не дасть виконати умови, що чорний кристал знайдуть закохані один в одного із чистими серцями, що вони після того, як розіб'ють його та переплавлять, залишать кожен собі це чорне серце. О, ти вже вилізла нагору. Яка ти спритна. 

- Почекай. 

- О, мені вже краще. Я вже можу і руками поворухнути. І мовлення вже більш чітке. Прив'яжи мотузки та кидай мені кінці. Я зав'яжу валізу. Ти зможеш сама валізу витягти мотузками? 

- Зможу. Валіза не така важка. Добре. Почекай.

Моллі витягнула, піднявши нагору, свою валізу.

- Я спущусь за тобою. - попередила вона.

- Не треба. Мені вже набагато краще. Я сам вилізу, використовуючи мотузки, як канат. Але спочатку прив'яжу коня. - пояснив хлопець.

- Олексо, а нам дійсно мертвий кінь потрібен? У нас же є їжа.

- Кінь все одно мертвий. А так буде більше їжі. Ми майже два дні в дорозі. Дощу не було ці два дні. Останнім часом ми пили саме на зборах, коли тоді пішов дощ, а потім Златослав обрав нас. У нас немає вибору. Прийдеться скористатися його кров'ю, щоб вижити. Я і сам проти. Я не хочу цього робити.

- І я не хочу. Це ж мій кінь... І його підйом - це ризик.

Несподівано подув сильний вітер, потягнувши червону сукню з довгим шлейфом за собою.

І тут же раптом раптово хлиснув сильний дощ.

Моллі та Олекса прийнялися хапати ротом цю дорогоцінну дощову воду.

- Нам вже кінь непотрібний. Тим паче що сам кінь буде важчим, мотузки важчими та й схил буде більш слизьким, - буде небезпечно розв'язувати дерево. Я вже лізу, поки схили сильно не розмокли, не стали ще більш слизькими.

Олекса виліз та обійняв Моллі.

- Дякую, що допомогла мені піднятися. Треба напоїти нашого коня з долонь. - хлопець підійшов до свого коня, який спробував випити воду з калюжі.

- Ні! Не треба! - закричав Олекса, але вже було пізно: кінь вже встиг зробити перший ковток чорної води та впав. - Я же міг тебе напоїти з долонь...

- Нам знахар відкрив портал, про який говорив: дивись, там чорний водоспад та чорна стежина у вигляді чорної мотузки, по якій ми повинні пройти, віддаючи за це по року з кожного, бо ми не будемо цей рік плестись до нашого моря.