Розділ 11

Спочатку я навіть слухати Мадлен не хотіла. Усе, що відбувалося, нагадувало кошмар, який не припинявся. Я обшукала будинок, перевіряючи кожен куток, але відчуття безвиході лише зростало. Здається, магічна варта забрала все, що можна було винести. Навіть залишки трав, з яких ми заварювали чай, зникли. Полиці порожні, шафи теж, ніби хтось повністю їх вичистив. Сукні, аксесуари, навіть книги — усе зникло. Залишили лише ліжко, на якому я лежала, і той одяг, що був на нас. Але чомусь мені здавалося, що й це не протримається довго.

Хоча щоденник я все ж знайшла. Він лежав самотньо на підлозі посеред порожньої кімнати. Схоже, магія не дозволила ні побачити, ні забрати цю сімейну "реліквію". І не лише її.

Я перевірила кишені й із полегшенням виявила монети, виручені у місіс Ольріс. Очевидно, вони не наважилися обшукувати мене. Але цієї жалюгідної суми явно було недостатньо, щоб покрити борг. Все, що я змогла зробити, — це покласти монети назад у кишеню й спробувати заспокоїти себе.

— Може, втекти? — пробурмотіла я собі під ніс, але голос пролунав настільки голосно в гулкій порожнечі, що я сама злякалася.

— Не можна, Ясмін, — відгукнувся Теренс, який стояв поруч. Його голос був тихим, але впевненим. — Магія знайде нас усюди. Її неможливо обдурити.

Я подивилася на нього, намагаючись знайти хоч натяк на надію в його погляді, але все, що побачила, — ту саму безпорадність, що й у власних думках.

У нас залишалося всього двадцять чотири години. Тепер і того менше.

Від цієї думки все всередині мене стиснулося. У відчаї я знову звернулася до Мадлен.

— Ти казала, що твій дар може допомогти. — Я присіла перед нею, намагаючись зазирнути їй у очі. — Скажи, що ти мала на увазі?

Мадлен подивилася на брата. Теренс, ніби отримавши безмовний наказ, кивнув і вийшов із кімнати. Я провела його поглядом, відчуваючи, як повітря навколо нас стало майже відчутним, ніби від очікування.

— Ти можеш приворожити багатого чоловіка і вийти за нього заміж, — сказала Мадлен несподівано спокійним голосом.

Я завмерла, дивлячись на неї в невірі. Такі слова від шестирічної дівчинки звучали дико.

— Що? — підняла я брову, намагаючись впоратися з нахлинутим здивуванням. — Ти… ти це серйозно?

Мадлен кивнула, її блакитні очі були абсолютно ясними, без жодного натяку на бордовий колір.

— Так мама казала, — додала вона просто, знизуючи плечима. — Що завжди можна знайти багатого. Так вона платила свої борги.

Мене наче облили холодною водою. Еліанор. Звичайно ж, це її вплив. Ця жінка зробила зі своєї дочки інструмент для маніпуляцій, навіть не замислюючись над тим, що позбавляє її самого дитинства. І от тепер цей вплив проник і в моє життя.

— Мадлен… — я зітхнула, намагаючись упоратися з гнівом і болем. — Ти розумієш, що це не вихід? Це… Це не рішення.

Дівчинка знову знизала плечима, її погляд залишився таким самим байдужим.

— Мама казала, що це завжди працює. — Вона замовкла, потім додала тихіше: — Вона завжди мала рацію. Ну, майже завжди.

Я закрила обличчя руками, намагаючись зібрати думки докупи. Треба було щось робити. Але що? Здавалося, кожна мить вислизала, як пісок крізь пальці, наближаючи нас до того, що я не могла дозволити.

— Ох!

Принципи та огида боролися в душі з панікою та страхом. Думай, Ясю, думай! Ти ж розумна, у тебе є економічна освіта...

Але в голову лізли лише картини: ґрати, сирий підвал, щури, кайдани…

А ще плач двох маленьких дітей.

Ні! Я не можу!

Не бачу жодного підходящого варіанту!

Я судомно вдихнула. Ні! Я не можу допустити, щоб із дітьми так вчинили.

Мені огидно й боляче, але...

— Я... — почала я, але голос затремтів. Нарешті, зібравшись із духом, я подивилася на Мадлен. — Розкажи мені, як це працює. Твій дар. Усе, що ти знаєш.

Мадлен уважно подивилася на мене, ніби перевіряючи, чи я справді це серйозно, але потім кивнула. Її обличчя залишалося безпристрасним, ніби вона розповідала про щось буденне.

— Спочатку потрібен ритуал, — почала вона спокійно. — Ми називаємо його «дотик серця». Це нескладно. Треба капнути краплю крові у чашу з водою й промовити слова. Дар оживе й буде готовий допомогти.

Я кивнула, відчуваючи, як усе всередині перевертається, але намагалася не видати своїх почуттів.

— А що далі? — запитала я, намагаючись, щоб голос звучав рівно.

— Далі ти обираєш чоловіка. Щойно визначишся, що саме його хочеш, Дар буде тягнути його до тебе. — Вона замовкла на мить, а потім продовжила майже з дитячою безтурботністю: — Він не зможе опиратися. Ніхто не може. І коли ви проведете ніч разом, магія сама закріпить ваш союз. Ви будете одружені.

Мене наче облило окропом. Ніч. Ці слова, сказані  дівчинкою, прозвучали настільки спокійно й буденно, що в мене перехопило подих. Щоки запалали, кров кинулася в обличчя.

— Мадлен! — вирвалося в мене, і я подивилася на неї зі справжнім шоком. — Ти розумієш, що ти щойно сказала?

Вона лише знизала плечима, навіть не кліпнувши.

— Так мама говорила. Вона казала, що це найкращий спосіб. Швидкий і надійний. Нічого страшного в тому, щоб спати разом в одній кімнаті з хлопчиком. Ми з Теренсом постійно спимо разом, і нічого. Так навіть приємніше. Тепло й затишно, — дівчинка з надією подивилася мені в очі, її погляд був одночасно дитячим і дорослим. — Ти ж не хочеш, щоб нас відправили в робітний дім, правда?

Я заплющила очі, намагаючись упорядкувати думки. Моє обличчя горіло, а серце гупало, мов божевільне. Добре, що Мадлен ще маленька й зовсім не розуміє значення слів, які колись промовила її мати.

О, Боже… провести ніч разом...

Навіть якщо все це правда… Навіть якщо я готова змиритися з цим заради дітей… Це суперечить усьому, що я знала про життя.

Але іншого виходу не було.

— І… хто має бути цим чоловіком? — запитала я обережно, намагаючись тримати голос спокійним, хоча всередині все кипіло.