Розділ 5

— От же стерво самозакохане! — шипіла я крізь зуби, заглиблюючись у хитросплетіння долі Еліанори Абіґейл Кларенс. Неперевершеної красуні й завойовниці чоловічих сердець (ось зараз хочеться закотити очі).

Хоча, правду кажучи, вона справді могла користуватися популярністю. Поки я шукала щоденник (не довго, бо він виявився схованим у невеликому письмовому столі, який ця марнотратка ще не встигла продати), мені вдалося натрапити на маленьке дзеркальце.

Ні, я пам’ятала, що дівчина, яку я побачила під час переходу, була гарною, але тоді мені було не до любування. А зараз…

Хм, така, мабуть, справді могла зачарувати будь-якого чоловіка. Якщо, звісно, триматиме рот на замку й не ділитиметься своїми "безцінними" думками.

Еліанора була по диявольски прекрасною. Високі вилиці підкреслювали аристократичну витонченість її обличчя, тонкий ніс із трохи піднятим кінчиком додавав легку зухвалість. Губи… о, ці губи! Вони були пухкими, нереально яскравими, наче сама природа створила їх виключно для поцілунків.

Очі — глибокі, мигдалеподібні, з довгими віями, підкреслені м’якою тінню. Їхній колір, на моє здивування, виявився золотисто-карим, із загадковим відблиском, який ніби притягував погляд і не відпускав. Ці очі точно вміли дивитися так, щоб чоловік забував своє ім’я.

Шкіра була гладенькою, фарфоровою, з легким рожевим рум’янцем на вилицях. Ідеальна. Навіть занадто. Здавалося, ніби вона ніколи не знала важкої праці чи стресів. Ну звісно, тепер це я в її тілі, тож "стреси" — моя турбота, не її.

Її волосся… Боже, яке волосся! Пишні, золотисто-каштанові локони вільно спадали на плечі, обрамляючи обличчя. Вони були настільки густими й блискучими, що нагадували шовк. Таке волосся можна було сміливо показувати в рекламі шампуню.

Ідеально рівна шия, тонкі зап’ястя, витончена лінія плечей — в Еліанорі все кричало про жіночність і грацію. Це була та жінка, яка без зусиль могла викликати заздрість у жінок і захват у чоловіків.

Аж поки не починала говорити. Боже, це було щось!

Якщо вам смішні пародії на недалеких, але гарненьких дівчат із запитами королев і інтелектом амеби, то знайте: це не вигадки! Такі жінки справді існують, і Еліанора була однією з них.

При цьому це недорозуміння ще й мало магічний дар, що робило її дуже небезпечною. Не менш небезпечною, ніж мавпа з гранатою.

Цю "перлину" виховала не менш егоїстична мати, яка, у свою чергу, була продуктом виховання бабусі.

Мене, звісно, більше цікавили останні події, але щоденник виявився сповнений сюрпризів. Він був спадковим, передавався з покоління в покоління.

У ньому були записи й попередніх власниць, які викликали два абсолютно несумісні почуття: сум і жах.

Жінки їхнього роду… Вони були дивним поєднанням егоїзму й самотності. Любили лише себе, але при цьому щастя ніколи не знали. Це читалося між рядків щоденника, який я перегортала з наростаючим відчуттям смутку й трепету.

Еліанора писала, що її бабуся справді вважала, ніби їхнього далекого предка прокляли. І прокляття було чимось на кшталт кари за гординю, жорстокість чи зраду.

Бабуся деталей не уточнювала.

Але сама Еліанора й її мати бачили це інакше. Для них це був дар. Як на мене, похмурий і жорстокий, але все ж дар.

Суть його полягала в тому, що під час проведення ритуалу жінка могла отримати будь-якого чоловіка. Будь-кого!

Головною умовою було провести з ним ніч. Після цього він неодмінно закохувався, втрачав голову й… одружувався. Здавалося б, ідеальний інструмент для жінок їхнього роду, які звикли брати від життя все. Але дар, як і будь-яка могутня сила, вимагав плату.

Але яку? Я швидко перегорнула сторінки з безглуздими роздумами, проте відповіді так і не знайшла.

До того ж, користуватися цим даром можна було лише тричі за життя. Далі він міг зашкодити самій власниці. Але ви пам’ятаєте, що я розповідала про інтелект Еліанори, правда?

Заради гарного життя вона була готова ризикувати всім. Зверніть увагу, не заради дітей, а заради власного благополуччя.

До речі, про дітей. Малюки її мало цікавили. Ну, хіба що Мадлен, яка в майбутньому мала піти слідами матері. Але дівчинку насправді не любили, скоріше бачили в ній, як у дзеркалі, своє відображення, через що балували її до нестями.

А ось Теренса, здається, взагалі не існувало для Еліанори. Просто перша дитина, майбутній обслуговуючий персонал. Чоловік, який не вартий уваги.

На цьому моменті я перервала читання й, відклавши щоденник, потерла лоба.

Як? Поясніть мені, ЯК? можна було не помічати цього розумника, з його відданою любов’ю, готового віддати життя за матір і сестру?

Наскільки потрібно бути тупоголовою… Дихай, Ясмін, дихай! Це чудовисько вирушило в мій світ, і там їй доведеться несолодко.

Зовнішність у мене симпатична, але не супер. Зі своїм інтелектом і без магічно посиленої привабливості Еліанору чекає повний провал. Шкода тільки маму! Але щось мені підказує, що вона швидко знайде управу на цю пустушку.

Моя мама має сильний характер і, попри безмежну любов до мене, єдиної дочки, правила життя у неї були строгі, і вона змогла виховати мене гідною людиною. Можливо, й із цієї стерва щось зліпиться.

О, Боже, я ж безплідна там! Ще один подарунок Всесвіту! У цієї егоїстки більше не буде дітей, над якими вона могла б знущатися!

Воістину, справедливість існує!

Але відкладемо емоції й повернемося до справи.

Більше про дар я нічого не знайшла. Скільки б не гортала, на сторінках були лише якісь дурниці про вбрання, прикраси й чоловіків.

Другим питанням, що мене цікавило, було фінансове становище. Але й тут Еліанора була скупою на подробиці. Лише згадувала про борги й скаржилася, що доведеться переїхати з великого маєтку.

А ще… Рррррр! Я б убила цю жінку, якби вона раптом опинилася поруч.

Мадам не соромилася розпродавати дитячі іграшки й одяг, які ще залишалися в будинку. При цьому про свої вбрання вона не сказала ні слова.