Розділ 4

Недогарок свічки освітив сонні обличчя дітей, лагідно торкаючись їх своїм слабким світлом. Я підняла свічку вище й ще раз із розчуленням глянула на двох ангелів, які тепер перейшли під мою опіку. Мадлен спала, притулившись до брата, і тримала великий палець правої руки в роті. Теренс, у свою чергу, обіймав сестру, намагаючись захистити її навіть уві сні. Але зараз його чоло розгладилося, тривожний вираз зник, і було як ніколи видно, що переді мною маленька дитина.

Я поправила другу ковдру, яку принесла до їхньої кімнати, щоб віддати малюкам, і, кинувши ще один розчулений погляд на їхні обличчя, повернулася до себе.

Так, сьогодні мені не спатиметься. Потрібно було розібратися в тому хаосі, який залишила мені у спадок далеко не найкраща у світі мати, а тим більше дружина — Еліанора Абігея Кларенс.

Ця жінка… Слів немає. Абсолютна егоїстка із родини середнього достатку, де всім заправляли жінки.

Спочатку бабуся, потім мати. Теренс, звісно, мені такого не розповідав, але висновки я зробила сама. А ще... Дуже й дуже допоміг щоденник чарівниці-недоучки, який мені вдалося знайти не без допомоги хлопчика.

— Я його не зможу побачити, — сказав малюк, дивлячись на мене з надією. — Але, можливо, це вдасться вам. Ви ж у тілі мами. Можна було б попросити Мадлен, але вона навряд чи захоче.

І це правда. Дівчинка досі не показалася, але в мене й без неї вистачало турбот.

Те, що розповів мені Теренс, шокувало й водночас дивувало. Ніби казка, що здійснилася в суворій реальності.

Цей світ чимось нагадував наш, десь наприкінці позаминулого століття. Корсети, карети, етикет і, головне, магія.

Справжня, не вигадана магія! (Гендальфа мені в печінку! Чи як там заведено висловлюватися в таких обставинах?)

Так от...

Магія в цьому світі була не просто реальністю, а строго регламентованою частиною життя. Ніхто не міг просто так узяти й почати чаклувати, махати руками чи робити щось іще. Спершу ти мав пройти навчання, потім скласти урочисту клятву не шкодити (щось на кшталт нашої клятви Гіппократа, але з магічними наслідками), і лише після цього — отримати ліцензію. Цей документ, як пояснив мені Теренс, давав право використовувати магію в рамках закону. Порушення правил каралося суворо. Дуже суворо.

Але Еліанора… Ох, вже ця жінка! Її та всю її рідню ці правила обходили стороною. Вони не були «звичайними» магами. Жінки їхнього роду з покоління в покоління приховували свої здібності, і тепер мені стало ясно, чому.

— Їхній дар від початку був ворожим до людей, — сказав мені Теренс, зіщулившись у кріслі й нервово граючись пальцями. — Якби про нього дізналися, їх би знищили. Їм би не стали допомагати, навчати чи видавати ліцензії.

Я важко зітхнула. Хогвартса мені не бачити, але й не дуже хотілося.

А якщо серйозно, то ситуація була з розряду геть паршивих.

Навіть якщо не брати до уваги смертоносний дар, призначення якого Теренс не знав. Усі подробиці зберігалися під суворим секретом, і хлопчик лише чув про його існування та про те, що мама якимось чином використовувала його на своїх чоловіках.

А їх у неї було чимало для 27 років. Три чоловіки, які прожили разом із новобрачною загалом три роки, — це не жарти.

Еліанора, схоже, була жінкою, яка жила за власними правилами. Або, точніше сказати, за їх повною відсутністю.

Перший чоловік — багатий старий, обраний її матір’ю з розрахунку. Старий помер, як вважали, природною смертю всього через кілька місяців після шлюбу. Але якщо вірити Теренсу, чоловіку була уготована роль жертвенного агнця. Саме його смерть якимось чином «розкрила» дар Еліанори. Щоправда, цей дар виявився далеко не благом.

Другим був батько Теренса. Теж заможний чоловік, у якого, за чутками, було дуже багато грошей. Але не настільки, щоб прожити довге й щасливе життя.

Шлюб тривав трохи більше року, доки чоловік теж не помер від загадкової хвороби. Цей випадок породив чутки, і вперше почав ширитися шепіт про прокляття, яке нібито переслідує Еліанору.

Останнім став батько Мадлен. Красень, веселун, але абсолютний бідняк і марнотрат. Він не міг запропонувати Еліанорі нічого, окрім свого шарму, але, як виявилося, саме це було їй потрібне. Або, принаймні, так їй здавалося. Рік вони жили разом, розкидаючи на вітер гроші, які залишилися від попередніх чоловіків, а потім і він помер. Подейкували, що його смерть була схожа на божевільну прив’язаність: ніби він був настільки зачарований Еліанорою, що це його й згубило.

Після смерті третього чоловіка Еліанора стала справжньою легендою. Шлейф чуток і пліток, що її переслідували, став довшим, ніж будь-коли. Її безапеляційно нарекли чорною вдовою. Одні казали, що вона проклята, інші — що сама приносить нещастя. Але панянці, в тілі якої я опинилася, схоже, було байдуже. Вона продовжувала жити, не звертаючи уваги на шепіт за спиною.

Її звичка витрачати все до останньої копійки лише посилювала репутацію. Маєток, що дістався їй від другого чоловіка, було відібрано за борги. Але навіть це не змусило її зупинитися. Гроші танули, як сніг навесні. Один кредитор змінював іншого. Але коли гроші закінчилися зовсім, коли продавати стало вже нічого, Еліанора зважилася на останній відчайдушний крок.

Вона використала магію. А це було дуже небезпечно, за словами хлопчика.

— Але чому? — вирвалося в мене, коли Теренс розповів цю частину історії. Я дивилася на нього, відчуваючи, як усе в голові плутається. — Чому вона на це пішла, знаючи, що її дар... може нашкодити навіть їй самій?

Хлопчик знизав плечима, його очі потемніли від тіні спогадів.

— Точно не знаю, — зізнався він. — Вона ніколи не говорила про свої плани. Але я знаю одне: маман була готова на все, щоб щось змінити. Вона терпіти не могла цей будинок і те, що їй доводиться самій за всім доглядати. Вона пробувала ще раз вийти заміж, але без магії це було неможливо. Чоловіки втікали від неї, як від чуми. Втікали.