"Чорна вдова Манхеттена"
Епілог
Кілька місяців потому місто жило у страху.
Злочинці збиралися на таємні наради, замикаючи двері на десятки замків, але їхні голоси тремтіли. Кожен розумів: «Нічні месники» стали не примарою, а живою силою, що невидимою рукою виривала гнилі корені з їхнього світу.
Вулиці шепотіли одне ім’я: страх.
Поліція мовчала. Судді мовчали. Усі знали — ніч належить тим, хто карає.
Та для «месників» настали інші часи.
У домі Ави та Адама панувала тиша, порушувана лише дитячим плачем і сміхом. Вони дивилися на маленького Аарона, свого первістка, і навіть найтемніші ночі ставали світлими. Ава ніжно тримала його на руках, а Адам стояв поруч, обіймаючи дружину, і знав: тепер він захищатиме двох найдорожчих йому людей у світі.
Маркус теж зробив свій вибір. Одного вечора він опустився на коліно перед Селеною у своїй квартирі, де ще недавно їх єднала пристрасть і кров. У його руках блиснула каблучка.
— Селено… будь моєю. Не тільки в бою, не тільки в темряві. Завжди.
Її очі блищали від сліз і вогню водночас.
— Так, — прошепотіла вона, кидаючись йому на шию.
Так, місто й надалі тремтіло від тіні «Нічних месників».
Але серед цієї темряви для когось нарешті зійшло світло.
#1018 в Детектив/Трилер
#391 в Трилер
Відредаговано: 13.09.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
