Розділ 61

Чорний «Cadillac Escalade» мчав нічними вулицями Манхеттена. На задньому сидінні сидів бос мафії Федеріко Ломбардо. Його обличчя було спітнілим, пальці тремтіли, коли він стискав пістолет. Він уже чув про загибель Россі й загадкові зникнення інших капітанів. Паніка змушувала його шукати порятунок у втечі.

— Через двадцять хвилин будемо за межами міста, — пробурмотів водій, різко крутнувши кермо.

— Швидше! — гаркнув Ломбардо. — Вони не посміють переслідувати мене там.

Але вони вже чекали.

На мосту дорогу перегородила одна-єдина постать у чорному капюшоні. Водій натиснув на гальма, та кулі розбили скло, і він мертвим повалився на кермо.

Ломбардо завив від жаху й вискочив із машини.

— Чорт! Відійдіть! — кричав він, розмахуючи пістолетом, та пальці тремтіли занадто сильно.

З тіней вийшла Селена. Її обличчя було спокійним, але очі — крижаними.
— Ти вже мертвий, Федеріко. Питання тільки в тому, наскільки болісно це буде.

Він кинувся тікати, але дорогу йому перегородив Маркус. Його погляд палав ревністю й люттю.

— Кінець гри, — прошипів він.

З іншого боку мосту з’явився Роджерс, його зброя блищала у світлі фар. Ломбардо виявився загнаним у пастку.

— Ви ж не посмієте… — почав він, але не встиг договорити. Постріли злилися в єдину симфонію. Його тіло впало на асфальт, ще здригаючись у судомах.

Маркус підійшов ближче, підняв голову Ломбардо й холодно сказав:
— Один мінус.

Тіло швидко зникло — Селена й Маркус подбали про те, щоб ніяких слідів не залишилося.

Роджерс тільки хмикнув:
— Місто очиститься від них швидше, ніж вони думають.

Вони рушили назад, у темряву, залишаючи за собою лише запах пороху та страх.