Розділ 58

База «Нічних месників» зустріла їх мовчазною темрявою. Лише далекі екрани світилися холодним блакитним світлом, віддзеркалюючи втомлені, але палаючі обличчя Маркуса й Селени. Їхні тіла ще були в напрузі після бою, руки тремтіли від адреналіну, а на одязі залишилися криваві плями.

— Ми знову вижили, — тихо видихнула Селена, знімаючи куртку.

Маркус глянув на неї так, що слова стали зайвими. Він відчував її так само, як вона його: кожен нерв, кожен подих, кожну краплю темної жаги.

Вони разом увійшли до душової. Гаряча вода падала на їхні плечі, змиваючи кров і пил, але не стираючи напруги між ними. Маркус притиснув Селену до холодної плитки, його долоні ковзнули вниз, вивчаючи кожен вигин її тіла.

— Ти зводиш мене з розуму, — хрипко прошепотів він, накриваючи її губи поцілунком.

Селена відповіла з тією ж шаленою пристрастю. Її руки вчепилися в його мокрі плечі, нігті залишали сліди на шкірі. Гаряча вода робила їхні дотики ще пекучішими. Вони зливалися в одне, наче боялися, що світ за дверима може зникнути будь-якої миті.

Їхні тіла рухалися в ритмі, диктованому лише жагою й бажанням. Стіни душової стали свідками їхнього вибуху пристрасті, того, як двоє вбивць, які ще кілька годин тому дарували смерть, тепер дарували одне одному життя й насолоду.

Коли вони, виснажені, але щасливі, впали під струмені води, Селена посміхнулася, заплющивши очі.
— Я думаю, ми небезпечні не тільки для ворогів… але й одне для одного.

Маркус поцілував її у вологу шию, його голос був низьким і впевненим:
— І саме це мені в тобі подобається.