Розділ 54

Двері квартири Маркуса зачинилися за ними з глухим клацанням. Селена сперлася на стіну, важко дихаючи після нічної операції. У її очах ще палахкотів вогонь бою, але тепер він змішувався з чимось іншим — бажанням, яке вже неможливо було стримати.

Маркус підійшов ближче, не відводячи погляду. Його рука ковзнула по її щоці, груба й ніжна водночас.
— Я чекав цього моменту занадто довго, — прошепотів він.

Їхні губи зімкнулися у палкому поцілунку. Селена притиснулася до нього всім тілом, відчуваючи його силу, його теплоту. Хвиля пристрасті накрила їх обох. Одяг падав на підлогу, залишаючи після себе лише сплутані подихи та жагу.

Вони впали на ліжко, де час перестав існувати. Їхні рухи були гарячими, відчайдушними, немов двоє людей намагалися довести світові — вони живі, вони належать одне одному.

Коли тіла нарешті вгамували шаленість, Селена лежала на його грудях, слухаючи стукіт серця Маркуса. Він провів рукою по її спині й раптом заговорив тихо, серйозно:
— Залишайся тут.

Вона підняла голову, здивовано глянувши на нього.
— Що?

— Живи зі мною, — його очі палали так само сильно, як і хвилину тому в бою. — Я більше не хочу бачити, як ти йдеш після ночі. Я хочу прокидатися поруч із тобою. Завжди.

Селена мовчала кілька секунд, її подих злегка тремтів. Потім усміхнулася — рідкісною, справжньою, м’якою усмішкою, якої він майже ніколи не бачив.
— Ти навіть не уявляєш, як довго я чекала, щоб почути це.

Вона поцілувала його ще раз, ніжно, але впевнено.
— Так, Маркусе. Я залишаюся.

І в ту мить між ними зникли всі стіни, усі тіні. Це була ніч без масок.