Розділ 45.

Алекс сидів у загальній кімнаті, перегортаючи якісь документи. Він робив вигляд, що зосереджений, але внутрішнє напруження видавали його очі: вони постійно бігали, ніби шукаючи підтвердження, що все спокійно.

Ава увійшла першою. Її постать у чорному костюмі була рівною, рухи — впевненими. Вона вклала у погляд стільки холодної стриманості, що навіть Маркус здивувався, як добре вона приховує лють.

— Готуємо нове завдання, — сказала вона звично-спокійним тоном. — І мені потрібна твоя допомога, Алекс.

Той кивнув, але його пальці тремтіли.
— Звісно, скажи що треба.

Адам стояв у кутку, ніби мовчазна тінь. Він дивився на Алекса так, як вовк дивиться на оленя — терпляче, але з жорстоким наміром.

Поки Ава диктувала план, Селена й Маркус непомітно перезирнулися. Вони знали: все, що відбувається зараз, — це перевірка.

Після «брифінгу» Маркус підійшов до Селени, коли вони залишилися самі.
— Він нервує. Бачила, як тремтять руки?

— Бачила, — відповіла вона. — Він відчуває, що щось не так. Але поки ще не розуміє, що ми вже граємо проти нього.

Тієї ночі, коли всі розійшлися по кімнатах, Адам тихо зупинив Аву в коридорі.
— Він нас зрадив. І ми маємо вирішити, що з цим робити, перш ніж він поставить хрест на нас усіх.

Ава наблизилася до нього впритул, її голос звучав, як шепіт леза:
— Полювання почалося. І цього разу ми не дамо йому жодного шансу.

У цей момент Маркус, який проходив повз, викинув у смітник маленький пристрій. Це був диктофон, який вони таємно підкинули Алексу у кишеню. Тепер у них були записи його нічних телефонних розмов.

— Завтра ми дізнаємося, з ким він говорив, — сказав Маркус. — І тоді маски впадуть.

Алекс у цей час сидів у своїй кімнаті й намагався зібрати думки. Йому здавалося, що повітря стало густішим, а кожен погляд колег — довшим, ніж зазвичай.

Вони щось підозрюють… — майнула думка.

Він навіть не здогадувався, що пастка вже зачинилася.