Розділ 44

На базі панувала тиша, яку можна було різати ножем. Селена й Маркус стояли перед Авою та Адамом, їхні обличчя були серйозними, а голоси — жорсткими.

— Ми повинні вам щось показати, — почав Маркус, кидаючи флешку на стіл. Його погляд був холодним і темним, мов у хижака, що готовий рвати.

Ава підняла флешку двома пальцями, її очі звузилися.
— Звідки вона у вас?

— Ми знайшли її у зброярні, — відповіла Селена. — І це не просто флешка. Там дані про кожного з нас. Наші операції, маршрути, навіть часи виходу на завдання.

Адам різко нахилився вперед.
— Ви впевнені?

— Абсолютно, — відрізав Маркус. — І ще. Ми бачили, як Алекс зустрічався з людиною з офісу прокурора Харпера. Передав йому конверт. Я все бачив своїми очима.

У кімнаті повисла гнітюча тиша. Лише гул електрики у стінах видавав час.

Ава відкинулася в кріслі, склавши руки на грудях. Її голос був спокійним, але очі палали.
— Це вже не підозра. Це доказ.

Адам стиснув щелепи. Йому не подобалося це відчуття: зрада зсередини.
— Якщо він працює на Харпера, значить, усі наші життя — під ударом.

Селена подивилася на Аву.
— Що будемо робити?

Ава повільно піднялася, її фігура нагадувала тінь у темному світлі ламп.
— Поки що ми мовчимо. Жодних різких рухів. Хай думає, що ми нічого не знаємо. Але тепер кожен його крок буде під контролем.

Маркус зловісно усміхнувся:
— Якщо він ще раз зустрінеться з Харпером… він цього не переживе.

Адам мовчав. Його рука інстинктивно лягла на плече Ави — ніби він боявся, що зрада вже занадто близько.

Усі розуміли: з цього моменту їхня гра стає смертельною.