Розділ 43

Маркус і Селена діяли обережно. Вони не ставили зайвих питань і не робили різких рухів, але тепер щоночі тримали Алекса в полі зору.

Селена сиділа у темному кутку старого складу, що виходив на двір бази. Вона дивилася через вузьку шпарину, фіксуючи кожен його крок. Маркус же встановив маленькі датчики на вході — пристрої, що засікали рух і записували голос.

— Він думає, що ми спимо, — прошепотів Маркус у навушник, коли побачив, як Алекс виходить з кімнати майже опівночі. — Подивимося, куди він прямує.

Алекс рухався тихо, але не достатньо тихо для їхніх натренованих вух. Він відчинив задні двері й вийшов за територію. Селена та Маркус непомітно рушили слідом, тримаючись у тіні.

Вулиці Манхеттена спали, але в темних провулках усе ще відчувалося гниле дихання нічного міста. Алекс ішов швидко, озираючись. Він явно когось чекав.

І тоді вони побачили це: на розі вулиці до нього підійшов чоловік у дорогому костюмі. Селена одразу впізнала його обличчя — це був помічник прокурора Харпера, того самого, хто вже не раз намагався закрити «Нічних месників».

— Тільки не це… — видихнула вона.

Алекс передав йому маленький чорний конверт. Вони не почули слів, але побачили, як чоловік стискає конверт у руці, киваючи. А потім швидко зникає в натовпі випадкових перехожих.

Маркус стискав кулаки так сильно, що нігті впивалися в шкіру.
— Він зливає їх, Селено. Зливає всіх нас.

Селена відчула, як холод пробіг її спиною. Її інстинкти підказували: треба негайно повідомити Аву й Адама. Але вона бачила, як гнів затьмарює погляд Маркуса.

— Зачекай, — сказала вона твердо. — Якщо ми кинемося з доказами зараз, він усе заперечить. Треба дочекатися моменту, коли він сам себе видасть.

Маркус мовчки кивнув, але в його очах горів вогонь помсти.

Алекс, нічого не підозрюючи, повертався назад на базу, ніби нічого не сталося.