Розділ 42

Ніч була тиха. База «Нічних месників» занурилася у морок, лише кілька ламп мерехтіли в коридорах. Маркус і Селена залишилися наодинці після тренування, втомлені, але надто збуджені, щоб спати.

— Знаєш, — сказала Селена, знімаючи рукавички, — я не можу викинути з голови поведінку Алекса. У нього щось не так із нервами.

Маркус гмикнув, кидаючи рушник на лавку.
— Я теж помітив. І що найдивніше — він завжди відстає, завжди десь зникає на хвилину-дві.

Вони разом рушили до зброярні, щоб перевірити спорядження після завдання. І тут Маркус нахилився, помітивши на підлозі щось блискуче. Маленький металевий предмет.

— Що це? — він підняв його і показав Селені.

Це була флешка. Звичайна чорна, без жодних позначок. Але на корпусі — подряпина у формі літери «А».

— Його ініціал, — прошепотіла Селена, обмінявшись із Маркусом важким поглядом.

Вони підключили флешку до захищеного комп’ютера в кімнаті. Маркус, який мав технічні навички, розблокував захист. І те, що вони побачили, змусило їхні серця пришвидшити хід.

На екрані висвітилися зашифровані файли з даними про кожного з «Нічних месників». І навіть розклади їхніх останніх операцій.

— Це вже не схоже на випадковість, — з холодом у голосі сказала Селена.

Маркус зціпив зуби. Його погляд потемнів, кулаки стиснулися.
— Якщо він грає проти нас… він довго не протягне.

Селена доторкнулася до його плеча, щоб заспокоїти, але в її очах теж горів вогонь люті. Вони знали: треба розповісти Аві й Адаму, але спершу переконатися остаточно.

У тиші коридору вони чули, як десь неподалік хтось іде. Кроки. І вони обоє швидко сховали флешку.

— Потім, — прошепотіла Селена. — Ми ще не готові.

Двері прочинилися, і на порозі з’явився Алекс. Його погляд ковзнув по них занадто уважно, занадто холодно, а тоді він удавано усміхнувся:
— Що ви тут забули в таку годину?

Маркус і Селена обмінялися мовчазним, майже змовницьким поглядом. Вони знали — гра стає смертельно небезпечною.