Розділ 37.

Селена повернулася до штабу пізніше за інших. Вона увійшла в коридор, і серце шалено закалатало, коли побачила його — Маркус чекав, обпершися об стіну, руки схрещені на грудях, а в погляді — буря, яку він більше не ховав.

— Ти все ще зла? — глузливо кинув він.

— Я не зла, — відповіла вона холодно, проходячи повз. — Я просто не хочу бути твоєю іграшкою.

Він схопив її за зап’ястя й рвучко потягнув у темну кімнату збоку. Двері зачинилися за ними з глухим ударом.

— Ти думаєш, що я хочу гратися? — його голос був хрипким, небезпечним. — Ні, Селено. Я хочу тебе так, що втрачаю розум.

Вона намагалася вирвати руку, але його хватка була залізною. І в її очах блиснув виклик.
— То доведи.

Ці слова стали іскрою. Маркус притиснув її до стіни, його губи врізалися в її уста з силою, яка змішувала лють і жагу. Селена відповіла так само — кусаючи його, стогнучи, немов бажаючи довести, що може боротися з ним навіть у цьому.

Її руки шарпали його сорочку, розриваючи ґудзики. Його долоні ковзали по її тілу, не залишаючи жодної ділянки без уваги. Вони не кохалися — вони билися пристрастю, немов два хижаки, що одночасно хотіли й знищити, і заволодіти одне одним.

— Ти зводиш мене з розуму, — прошепотів Маркус, впиваючись поцілунками в її шию.

— Тоді зійди з ним, — задихано відповіла вона, обвиваючи його стегнами.

Вони впали на старий диван, і хвиля пристрасті накрила їх остаточно. Це була ніч не кохання, а війни тіл, і кожен рух, кожен подих говорив: я не здамся.

…

Коли все стихло, вони лежали поруч, важко дихаючи. Селена торкнулася його грудей і тихо сказала:
— Якщо ми продовжимо так… хтось із нас точно згорить.

Маркус лише всміхнувся темною посмішкою.
— Тоді горітимемо разом.