Розділ 35.

Маркус сидів у кутку штабу, стискаючи келих віскі так сильно, що скло ледь не тріскалося в його руці. На столі сміялися й говорили інші: Селена перекидалася короткими жартами з Рейєм, Адам обговорював із Роджерсом деталі сьогоднішнього завдання.

— Він швидко вливається, — кинув Рей, запалюючи сигарету. — Я думав, буде важче.

— Та він не просто вливається, — додав Роджерс, усміхаючись. — Схоже, він починає вести нас краще, ніж деякі інші.

Маркус відчув, як його щелепи напружилися.
— Обережніше з такими словами, — кинув він крізь зуби. — Ми всі знаємо, хто справжній ватажок.

— Ага, — холодно погодився Адам, кидаючи на нього прямий погляд. — І я перший, хто це визнає.

Та ці слова не заспокоїли Маркуса. Бо він бачив інше — він бачив, як Ава дивиться на Адама. З ніжністю. З любов’ю. З тією силою, яку вона ніколи не дозволяла собі виявляти перед іншими.

У голові Маркуса спалахнула гірка думка:
Вона дала йому все. Любов, серце, навіть частину влади. А мені — лише місце в тіні. І Селена…

Він ковзнув поглядом на дівчину. Селена сміялася з чогось, що прошепотів їй Роджерс. Її очі блищали, і цей блиск різав Маркуса глибше, ніж будь-який ніж.

Він згадав їхню ніч — вогонь, що спалював ізсередини, як вона стогнала його ім’я, як її нігті впивалися в його плечі. І тепер ця сама жінка сміялася з чужих жартів.

Маркус різко підвівся, келих гучно грюкнув об стіл.
— Я йду, — кинув він, навіть не глянувши ні на кого.

Селена на мить здивовано зупинилася, її погляд зустрів його. У її очах було щось схоже на запитання, можливо, навіть на тривогу. Але Маркус не дав їй часу. Він розчинився в темряві коридору, залишивши за собою лише запах алкоголю й важке напруження.

…

На вулиці він дістав сигарету, але руки тремтіли так, що він не зміг її запалити. Усередині клекотала лють.
Вона не сміє гратися зі мною. І ніхто з них не сміє дивитися на неї так…

Полум’я ревнощів з’їдало його, і він зрозумів: ця війна перестала бути лише проти злочинців. Вона стала війною з самим собою.