Розділ 34.

Зал підземного штабу був огорнутий тишею. Усі погляди були спрямовані не на Аву — вона сиділа трохи в тіні, спокійно тримаючи руки на животі, — а на Адама, який стояв на чолі столу.

— Ціль сьогодні проста, — сказав він рівним, але твердим голосом. — Один із найгниліших прокурорів міста. Брав хабарі, відпускав ґвалтівників і наркодилерів. Ми йдемо за ним.

Маркус підняв брову, скептично.
— Це вперше ти ведеш нас. Не думай, що через те, що ти чоловік Ави, ми просто підкоримося.

Адам зустрів його погляд без страху.
— Я й не прошу підкорятися. Я прошу довіритися. Якщо ми — команда, то всі діємо злагоджено.

Селена, яка сиділа поруч із Маркусом, тихо всміхнулася.
— Я думаю, варто дати йому шанс. Він знає, що робить.

Рей ударив кулаком по столу:
— Часу марнувати нема. Ходімо вже.

Коли вони вирушили, Ава лише тихо прошепотіла Адаму на вухо:
— Я вірю в тебе.

…

Полювання почалося. Чорні маски, тіні на дахах. Прокурор, якого вважали недоторканим, сидів у розкішному ресторані, коли темні фігури з’явилися з нізвідки.

Адам діяв холоднокровно: він розподіляв ролі, віддавав накази так, ніби робив це усе життя. Його рухи були точними, удари — швидкими. Навіть Маркус, який спочатку зневажливо пирхав, зловив себе на думці, що цей чоловік справді заслуговує поваги.

Коли ж прокурор, скутий і з жахом у погляді, впав перед ними на коліна, Адам холодно вимовив:
— Справедливість, якої ти уникав, завжди знаходить своїх жертв.

І в ту ж мить клинок Маркуса перерізав йому горло.

…

Уже в штабі, коли всі знімали маски, Маркус підійшов до Адама й кивнув:
— Ти не такий уже й слабак. Може, з тебе й справді вийде лідер.

Адам відповів коротким:
— Я не хочу бути лідером. У нас він уже є. — І поглянув на Аву, яка сиділа з усмішкою й блиском гордості в очах.