Розділ 24.

Селена зробила крок уперед, ніж блиснув у слабкому світлі лампи. Чоловік кинувся назад, але запізно — її рух був швидким, точним, майже красивим у своїй жорстокості. Лезо ковзнуло по його горлу, розрізавши тишу разом із повітрям.

Він захлинувся власною кров’ю, а Селена дивилася на нього холодними очима, мов на сміття.

— Це за всіх, кого ти здав, — прошепотіла вона.

Маркус у дверях більше не витримав. Він рвучко увірвався всередину, різко зачинивши двері за собою. Його очі палали.

— Ти божевільна, — зірвався він, хапаючи її за руку, ще теплу від вбивства. — Чому ти завжди рвешся на край?

Селена вирвалася, відкинула ніж убік і майже засміялася:
— А ти що, ревнуєш мене до моєї роботи?

Він стиснув її плечі, немов боявся відпустити.
— Я ревную тебе до смерті, до крові, до будь-кого, хто може відібрати тебе в мене!

Їхні погляди зіштовхнулися, і напруга стала нестерпною. Селена вперлася долонями йому в груди, але замість того, щоб відштовхнути, наблизилася ще ближче.

— Маркусе… — її голос був низьким, задиханим. — Якщо ти хотів зупинити мене, то запізнився.

Він не витримав. Їхні вуста злилися в жорсткому, голодному поцілунку, змішаному з запахом крові й страху. Його руки ковзнули вниз по її талії, її пальці заплелися в його волоссі. Вони притиснулися одне до одного так, немов світ навколо розвалювався, і залишалися тільки вони — дві тіні, дві рани, дві жаги.

На підлозі поряд ще тепліло тіло вбитого, а вони злилися в пристрасному поєдинку, забувши про все на світі.