Розділ 23

Нічний Манхеттен дихав небезпекою. Вулиці були порожні, лише далекі вогні фар розрізали темряву.

Селена рухалася впевнено, мов хижак. У руці — ніж, у кишені — пістолет. У папці, яку дала Ава, було все: місце, час, фото жертви. Чоловік, який колись працював на її босів і тепер міг зрадити «Нічних месників».

Вона йшла, мов по тонкому льоду. Це був іспит, і вона знала: права на помилку немає.

Та вона не знала, що в кількох кроках позаду йшов Маркус. Його чорна куртка зливалася з ніччю, а очі палали ревнощами й тривогою. Він бачив її рухи, чув її тихе дихання й сам собі шепотів:

— Чортова відьма… Ти не вийдеш з цього одна.

Він не збирався втручатися. Але і залишити її саму теж не міг.

Селена дісталася до старого складу. Двері були напіввідчинені, всередині світила лише одна лампа. Її ціль сиділа за столом, куривши сигарету.

Вона увійшла — тихо, як тінь. У руці блиснуло лезо. Чоловік підняв голову й завмер.

— Ти… ти ж мертва, — прохрипів він, впізнавши її.

Селена усміхнулася холодно:
— Ти мав би знати — такі, як я, не вмирають.

Вона зробила крок уперед.

І в цю мить Маркус, який спостерігав крізь щілину дверей, зціпив кулаки так сильно, що кістки захрустіли. Його тіло кричало про те, щоб увірватися всередину, забрати її звідти, але розум шепотів:

Це її випробування. Якщо втручуся — Ава зрозуміє. Але якщо не втручуся… я можу втратити її.

Він стояв у тіні, розриваючись між обов’язком і почуттям, спостерігаючи, як Селена піднімає ніж.