Розділ 22

Кабінет Ави був занурений у м’яке світло лампи. Вона сиділа за столом, уважно дивлячись на Селену, яка стояла перед нею. Її погляд був спокійний, але від того ще небезпечніший.

— Отже, — почала Ава, повільно перегортаючи документи, — ти довела, що можеш тримати ніж, можеш вбивати й виживати. Але цього мало.

Селена знизала плечима, її голос був холодним:
— Ти ж сама бачила, я не підвела.

— Ти не підвела. Але тепер ти поруч із Маркусом, — Ава нахилилася вперед, її темні очі впилися в Селену. — Це робить тебе вразливою. І його теж.

Селена стиснула щелепи.
— Ти хочеш, щоб я відмовилась від нього?

Ава усміхнулася куточком губ.
— Ні. Я хочу побачити, що ти готова поставити «Нічних месників» вище за будь-які почуття.

Вона підсунула їй тонку папку. Всередині було фото — людина, яка працювала на одного з колишніх босів Селени. Свідок, який міг видати «Месників» поліції.

— Це твоє завдання. Самостійно. Без Маркуса. Якщо виконаєш — ти частина нас. Якщо ні… — Ава зупинилася, її усмішка стала крижаною. — Тоді ти просто ще одна кілерка, яка вміє гратися з чужими почуттями.

Селена взяла фото. Її руки були сталево-спокійні, але в грудях бушувала буря. Вона відчула, як Ава, ніби кішка, вичікує, спостерігаючи за кожною її реакцією.

— Добре, — нарешті сказала вона, стискаючи папку. — Я доведу, що моє місце тут.

Ава відкинулася на спинку крісла, її очі блиснули задоволенням.
— Тоді не підведи мене, Селено.