Розділ 20

Тренувальна зала «Нічних месників» була занурена у напівтемряву. Селена стояла в центрі рингу, її рухи були гнучкі, мов у пантери. Вона кинула рукавичку й кивнула Маркусу.

— Давай. Доведи, що твої слова щось варті.

Маркус вийшов уперед. Його тіло напружене, погляд темний і голодний. Він не міг вирішити, чи більше хоче придушити її чи поцілувати до болю.

Вони зійшлися — удари сипалися, швидкі й точні. Вона ухилялася, він зривався різкіше, ніж звичайно. В кожному її кроці було викликання, у кожному його русі — спалах ревнощів.

Селена різко провернулася й зупинилася так близько, що їхні обличчя розділяв лише подих.
— Що, Маркусе? Ти боїшся мене?

Він схопив її за зап’ястя, прижав до стіни рингу.
— Я не боюся. Я злюся.

— Чому? Бо Роджерс торкався моєї руки? — її голос був тихим, але розпеченим.

Маркус стиснув її сильніше, його губи майже торкалися її.
— Бо я не дозволю, щоб хтось інший дивився на тебе так.

Вона засміялася, задихано, але її очі палали.
— Тоді зроби щось із цим.

І він зробив. Поцілунок вибухнув, дикий, злісний, але такий жадібний, що обидва втратили контроль. Його руки ковзнули по її тілу, її пальці вп’ялися йому в спину. Їхня «битва» перетворилася на шалений танець пристрасті.

Вони впали на мат, борючись уже не за перемогу, а за право знищити одне одного вогнем, що спалахнув між ними.

У цій миті вони обидва знали: ревнощі, злість і бажання злилися в одне — у небезпечне, солодке полум’я, яке неможливо було зупинити.