Розділ 16

Сховище дихало тишею, але ця тиша була глибшою, ніж ніч у місті. Ава стояла посеред залу, тримаючи ніж у руці, наче вирок. Перед нею — Селена. Її погляд був холодним, проте не боязким.

Маркус нервово спостерігав за ними, але втрутитися не наважувався. Ці дві жінки мали вирішити все самі.

— То ось як воно, — заговорила Ава, роблячи крок уперед. — Ти смілива, нахабна й занадто швидко забажала стати частиною нашої гри.
Її очі блиснули. — Але ти забула: у цій грі я — правила.

Селена стиснула щелепу, проте не відступила.

— Якщо хочеш — бий. Я не схиляюся ні перед ким. Навіть перед тобою.

Тиша затягнулася на кілька довгих ударів серця. Потім Ава раптово кинула ніж на стіл — так, що лезо встромилося в дерево до самої рукояті.

Її голос став тихим, але владним:

— Вітаю, Селено. Ти пройшла мій іспит.

Маркус здригнувся, а Селена кліпнула, не одразу вірячи у почуте.

— Іспит? — видихнула вона.

Ава підійшла ближче, нахилилася до неї й майже пошепки додала:

— Ти показала мені, що не боїшся ані мене, ані смерті. І саме таких людей я хочу бачити серед «Нічних месників».
Вона всміхнулася небезпечно, але вже без отрути в голосі. — Ти гідна суперниця, Селено. І, можливо, з часом ми навіть станемо подругами.

Селена зустріла її погляд і вперше всміхнулася щиро.

— Я б не відмовилася мати таку подругу… навіть якщо вона здатна вирвати моє серце.

Ава засміялася — коротко й хижо. І в цій сміхоті не було ненависті, лише визнання.

З того моменту дві жінки стали союзницями. Але кожна знала: їхня дружба завжди буде з присмаком сталі й крові.