Розділ 15.

Вечір у сховищі «Нічних месників» видався тихим. Занадто тихим. Ава сиділа за великим столом, переглядаючи карту з відміченими цілями, але відчувала — щось не так.

Селена й Маркус увійшли пізніше. Занадто разом. Їхні погляди на мить зустрілися, і Ава, як справжній хижак, вловила цей невидимий електричний струм між ними.

— Ви запізнилися, — її голос прозвучав гостро, мов лезо ножа.

— Довелося… зачистити кілька хвостів, — відказала Селена, ніби нічого не сталося. Її губи ледь помітно зігнулися у посмішці.

Адам помітив напругу, але вдав, що не втручається. Це було не його поле бою.

Ава повільно встала, її темні очі ковзнули по Селені, потім — на Маркуса. Його сорочка була застібнута абияк, а на шиї ще залишився тонкий слід, який точно не був від бою.

— Ви зачистили хвости… чи щось інше? — тихо, але з крижаною загрозою промовила вона.

Тиша стиснула повітря. Селена не відвела погляду — навпаки, зробила крок ближче.

— Якщо ти хочеш знати — так. Ми були разом. І що тепер, королево месників? Вб’єш мене?

Маркус здригнувся, але мовчав. Він знав: його слово нічого не змінить.

Ава відчула, як усередині її серце обпікає ревнощами й зрадою. Але замість крику вона засміялася — тихо, різко, небезпечно.

— Не хвилюйся, Селено. Я не вб’ю тебе зараз.
Її пальці торкнулися ножа на поясі. — Але пам’ятай: я не ділю ні чоловіків, ні влади. І якщо ще раз перетнеш мою межу… я вирву твоє серце власними руками.

Вона розвернулася й пішла з кімнати, залишивши за собою хвилю крижаного страху.

Селена лише зухвало всміхнулася, але в її очах промайнув тіньовий сумнів.

Маркус знав: тепер між ними всіма почалася інша війна. Війна всередині «Нічних месників».