Розділ 13

Нічний Манхеттен сяяв у вогнях, але там, де зараз стояли Селена і Маркус, світло не доходило. Старий склад на околиці був ідеальним місцем для брудних угод і ще брудніших людей.

Маркус поправив куртку, перевірив зброю. Його рухи були впевненими, відточеними роками роботи. Селена ж — мов тінь: у чорному, з ножем, який блищав у світлі місяця.

— Пам’ятай, — сказав він тихо, — ми беремо його живим. Інформація важливіша за смерть.

Селена хмикнула, її очі блиснули.
— Побачимо, наскільки живим він залишиться.

Вони увійшли. Всередині — троє охоронців і сам чиновник. Далі все відбулося швидко: Маркус ударив одного в горло, вирубивши його, Селена розрізала другому артерію так легко, ніби малювала на полотні. Третій навіть не встиг крикнути.

Чиновник упав на коліна, благаючи про милість. Селена підійшла до нього повільно, ніж у її руці ковзав по його щоках, залишаючи криваві подряпини.

— Ти любиш купатися у чужих стражданнях? — її голос був оксамитовим. — Тепер твоя черга.

— Досить, — Маркус зупинив її, схопивши за руку. Його пальці міцно обхопили її зап’ястя. Їхні очі зустрілися. Напруга була майже нестерпною.

Селена всміхнулася, нахилилася ближче, так що її губи торкнулися його вуха.
— Ти теж хочеш цього, Маркусе. Не бреши собі.

Він відчув її подих на шкірі. Його серце билося швидше, ніж мало б у бою. Він відштовхнув чиновника до стіни, щоб зосередитись, але замість цього його погляд знову впав на Селену.

Її очі палали тією ж жагою, що й у нього: жагою крові, сили… і чогось більш небезпечного.

Коли вони вийшли зі складу, нічний вітер холодив їхні обличчя, але між ними горів вогонь.

Маркус кинув короткий погляд на неї.
— Ти небезпечна.

Селена торкнулася його плеча й прошепотіла:
— Саме тому ти не можеш відірватися.