Розділ 12.

Маркус кинув на стіл папку з фотографіями. Усередині — обличчя чоловіка з надто жирною усмішкою, чиновника, якого підозрювали в прикритті наркоторгівлі.

— Цей тип, — сказав він, не дивлячись на Аву, — давно гуляє між краплями. Але сьогодні в нього буде поганий день.

Ава підняла брову, але промовчала. Вона чекала, що Маркус, як завжди, озвучить план для всієї команди. Натомість він повільно повернув голову до Селени.

— І я хочу, щоб ти пішла зі мною, — сказав він рівно.

Тиша в кімнаті стала майже відчутною.

Селена ледь усміхнулася, нахиливши голову.
— Тільки я?

— Тільки ти, — підтвердив Маркус. — Ти знаєш, як працюють такі покидьки. А ще ти достатньо безжальна, щоб зробити це тихо.

Ава різко закрила планшет. Її голос був холодний, мов сталь:
— А чому не я?

Маркус зустрів її погляд. У його очах не було виклику — лише хитрий блиск.
— Бо іноді потрібен інший стиль. І, — він на мить подивився на Селену, — інші руки.

Ава нахилилася вперед, її пальці стиснули край столу.
— Обережно, Маркусе. Твої ігри можуть коштувати комусь життя.

— Саме це в них і цікаве, — відрізав він, не зводячи очей.

Селена з насолодою спостерігала за цим протистоянням. Її губи скривилися у посмішці. Вона підійшла ближче до Маркуса й торкнулася папки з фотографіями.
— Коли вирушаємо?

— Сьогодні вночі, — відповів він, не відводячи погляду від Ави.

Селена кинула короткий погляд на Аву.
— Не хвилюйся. Я подбаю про нього, — сказала вона тихо, із викликом.

Ава усміхнулася так, що навіть у Маркуса пробігли мурашки по спині.
— Подбай. Бо якщо він не повернеться… ти не встигнеш пожалкувати.

Сховище знову поглинула тиша, але тепер у ній гучно лунали майбутні конфлікти.