Розділ 11

Після чергової наради всі розійшлися: Адам пішов перевіряти документи, Маркус зник десь у підвалі, а сховище завмер у тиші. Лише двоє жінок залишилися в кімнаті — Ава й Селена.

Повітря між ними було важчим за бетонні стіни.

— Отже, — першою заговорила Селена, відкидаючи волосся з обличчя, — ти справді вважаєш себе королевою цієї шахівниці?

Ава повільно підняла очі від планшета. Її усмішка була небезпечною, як у мисливиці, що щойно натрапила на гідного суперника.
— Я не вважаю. Я нею стала.

— Цікаво, — Селена підійшла ближче, її каблуки стукали об бетон. — А що, як я вирішу зайняти твоє місце?

Ава різко піднялася. Вона була нижчою за Селену, але зараз це не мало значення. У її погляді була така холодна влада, що навіть стіни, здавалося, вслухалися.
— Тоді ти заграєшся й опинишся там же, де всі, хто намагався зламати мою гру, — у землі.

Селена не злякалася. Вона зробила ще крок, їхні обличчя розділяли сантиметри.
— Або… ми могли б бути союзницями. Дві королеви на одній дошці. Ти ж знаєш, яку силу це дає.

Її голос був глибоким, майже шовковим, але у ньому ховався виклик.

Ава повільно провела поглядом від очей Селени до її губ, потім знову зустріла погляд.
— Проблема в тому, що дві королеви завжди рано чи пізно зіштовхуються. І лишається тільки одна.

Їхні подихи змішалися. Атмосфера була такою густою, що її можна було різати ножем.

Селена ледь торкнулася пальцями плеча Ави — більше як виклик, ніж ніжність.
— Побачимо, хто виживе.

Ава не відвела погляду. Її усмішка стала ще темнішою.
— Побачимо.

Двері рипнули, і в кімнату зайшов Маркус. Він зупинився, відчувши напругу. Його очі блиснули — він розумів, що між цими двома жінками назріває буря, і ця буря зруйнує або все… або зробить їхню команду ще сильнішою.