Розділ 10

Маркус спирався на холодний стіл, уважно спостерігаючи, як Селена знімає зі своїх рук чорні рукавички. Її рухи були точними, розміреними, майже еротичними у своїй небезпечній грації. Він не відривав очей.

— Ти насолоджуєшся цим занадто сильно, — кинув він, але в його голосі не було осуду. Лише цікавість.

Селена підняла погляд, її очі блиснули.
— А ти, здається, теж.

Вона зробила крок до нього, і Маркус відчув, як у грудях наростає знайоме, майже тваринне тепло. Вона була зовсім інша, ніж Ава: груба у своїй чесності, дикіша, менш контрольована. І саме це його зачаровувало.

— Ти граєш із вогнем, Селено, — прошепотів він, коли вона зупинилася всього за крок.
— А хіба ти не любиш обпікатися? — відповіла вона тихо, нахиляючись ближче.

Її подих торкнувся його шиї. Маркус ледь помітно всміхнувся й обережно взяв її за зап’ястя. Стиск був не грубий, але відчутний — наче перевірка: чи вона відступить?

Вона не відступила. Навпаки — її усмішка стала ще темнішою.

У цей момент двері рипнули, й у кімнату зайшла Ава. Вона застигла на мить, її очі блиснули холодом, коли вона побачила їх удвох.

Маркус не відпустив Селену одразу. Він зустрів погляд Ави й, ніби навмисно, провів пальцями по зап’ястю Чорної Вдови.
— У нас з новою союзницею є… спільна мова, — сказав він, ніби випробовуючи Аву.

Ава мовчки зімкнула щелепи. В кімнаті знову запахло грозою.

Селена розсміялася низьким, глибоким сміхом і прошепотіла:
— Схоже, хтось ревнує.

Ава зробила крок уперед.
— Я не ревную. Але в цій грі місця для подвійної лояльності немає.

Її голос був холодний, як лезо ножа. Маркус відчув, що віднині напруга в команді тільки зростатиме.

І він, чорт забирай, насолоджувався цим.